Какие события происходили 1980-е - начале 1990-х годов в .как они влияли на события 1989-1990 гг в восточноевропейских странах

перестро́йка — общее название нового курса советского партийного руководства, совокупности политических и перемен, происходивших в с 1985 по 1991 годы. этот период напрямую связан с именем генерального секретаря цк кпсс м. с. горбачёва, инициировавшего большие, глубокие, неоднозначные перемены во всех сферах жизни советского общества. началом перестройки считают 1987 год, когда на январском пленуме цк кпсс перестройка была впервые объявлена новым направлением развития государства. перестройку условно можно разделить на три этапа: первый этап (март 1985 — январь 1987). этот период характеризовался признанием некоторых недостатков существовавшей политико- системы и попытками исправить их несколькими крупными кампаниями административного характера (т. н. «ускорение») — антиалкогольная кампания, «борьба с нетрудовыми », введение госприёмки, демонстрация борьбы с коррупцией. какие-либо радикальные шаги в этот период пока не предпринимались, внешне практически всё оставалось по-старому. в то же время в 1985-86 годах была произведена замена основной массы старых кадров брежневского призыва на новую команду . именно тогда в руководство страны были введены а. н. яковлев, е. к. лигачёв, н. и. рыжков, б. н. ельцин, а. и. лукьянов и другие активные участники будущих событий. николай рыжков вспоминал (в газете «новый взгляд», 1992) в ноябре 82-го года меня — совершенно неожиданно — избрали секретарём цк, и андропов ввёл меня в команду, готовившую реформы. туда входили и горбачёв, долгих… мы стали разбираться с , а с этого началась перестройка в 85-м году, где практически были использованы итоги того, что сделали в 83—84-х годах. не пошли бы на это — было бы ещё хуже. второй этап (январь 1987 — июнь 1989). попытка реформирования социализма в духе демократического социализма. характеризуется началом широкомасштабных реформ во всех сферах жизни советского общества. в общественной жизни провозглашается политика гласности — смягчение цензуры в сми и снятие запретов с того, что раньше считались табу. в узаконивается частное предпринимательство в форме кооперативов, начинают активно создаваться совместные предприятия с зарубежными компаниями. в международной политике основной доктриной становится «новое мышление» — курс на отказ от классового подхода в дипломатии и улучшение отношений с западом. часть населения охвачена эйфорией от долгожданных перемен и невиданной по советским меркам свободы. вместе с тем, в этот период в стране начинает постепенно нарастать общая неустойчивость: ухудшается положение, появляются сепаратистские настроения на национальных окраинах, вспыхивают первые межнациональные столкновения. третий этап (июнь 1989—1991). заключительный этап, в этот период происходит резкая дестабилизация политической обстановки в стране: после съезда начинается противостояние коммунистического режима с возникшими в итоге демократизации общества новыми политическими силами. трудности в перерастают в полномасштабный кризис. достигает апогея хронический товарный дефицит: пустые полки магазинов становятся символом рубежа 1980—1990-х. перестроечная эйфория в обществе сменяется разочарованием, неуверенностью в завтрашнем дне и массовыми антикоммунистическими настроениями. с 1990 года основной идеей становится уже не «совершенствование социализма», а построение демократии и рыночной капиталистического типа. «новое мышление» на международной арене сводится к односторонним уступкам западу, в итоге чего утрачивает многие свои позиции. в россии и других республиках союза к власти приходят сепаратистски настроенные силы — начинается «парад суверенитетов». закономерным итогом такого развития событий стали ликвидация власти кпсс и распад советского союза.

Прихід «совітів» на західноукраїнські землі у вересні 1939 р. українці Галичини та Волині, що становили більшість населення регіону, загалом сприйняли схвально. Люди симпатизували Червоній армії, частини і з’єднання якої значною мірою складалися з етнічних українців, і яка прийшла під гаслами на кшталт «визволення братів з-під гніту польських панів та капіталістів», «возз’єднання українських земель в єдиній українській радянській державі». Однак, як зазначає дослідник В. Гриневич, ейфорію радше спричиняло визволення з-під влади непопулярного варшавського режиму, аніж прорадянські чи прокомуністичні вподобання та настрої. Водночас національні меншини міжвоєнної Польщі мріяли про радикальні позитивні зміни свого статусу та покращення матеріальних умов життя [1].

Берлін – Під час окупації України до Третього рейху на примусові роботи вивезли до 2,4 мільйона українців. Наприкінці минулого століття німецькі політики, передусім соціал-демократи та «зелені», почали вимагати справедливості для забутих жертв нацизму, а в американські суди надійшли колективні позови до концернів, котрі під час війни використовували підневільну працю. У 2000 році Бундестаг ухвалив закон про створення фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє», який надав фінансову до остарбайтерам. Чи переймається фонд їхніми долями нині?

На долю примусових робітників, за їхніми свідченнями, випали лише сльози та горе. Адже в Німеччині вони за важкої, виснажливої праці були безправними. Це пережив і Станіслав Ільницький, 1924 року народження, якого весною 1942 року вивезли до Німеччини з Києва. Протягом тижня «подорожі» у товарному вагоні бранцям давали лише воду. Як згадує пан Станіслав, у пункті призначення – Магдебурзі вивантажили силу-силенну народу.

«Німець по-німецьки говорить, нічого незрозуміло, а тоді давай палицями нас бити, гнав по вулиці, ніби овець. Випало мені на військовому заводі працювати: 10 годин роботи, а їжі – 200 грамів хліба, тарілка супу з брукви та дві картоплини. Охляв так, що перевели у легший цех», – розповідає колишній остарбайтер.

Станіслав Ільницький про примусові роботи в Німеччині

Суспільне визнання остарбайтерів як жертв нацизму

Станіслав Ільницький отримав компенсацію від німецького фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє». Фонд завершив программу виплат у 2007 році. Примусовим робітникам із країн Європи та колишнього Радянського Сорюзу, за установчого капіталу 5,2 мільярда євро, переказано майже 8,7 мільярда німецьких марок – близько 4,5 мільярда євро – у формі разових індивідуальних виплат.

Утім, самі співробітники фонду схильні вважати це не компенсацією, радше фінансовою до , жестом доброї волі та справедливості. Для багатьох остарбайтерів, котрі й після повернення додому залишалися людьми другого сорту, оскільки для молодих практично неможливо було здобувати освіту у вищих навчальних закладах, а відтак про гідну роботу з гідною оплатою годі було й мріяти. Так само й для людей старшого віку. Навіть мешкати у великих містах їм було заборонено. Тож навіть невеликого розміру компенсації стали своєрідною «реабілітацією», суспільним визнанням їх як жертв нацистського режиму.

Соціальні й медичні проекти для живих

Хоч программа виплат завершена й термін «компенсація» більше не вживається, однак коштами, які залишилися від установчого капіталу, та доходами від нього фонд фінансує свою постійну діяльність із реалізації різноманітних соціальних і медичних проектів, спрямованих на підтримку колишніх примусових робітників з країн Східної Європи.

Щороку лише в Україну на різні проекти спрямовується 500 тисяч євро. Хоч цього й надто мало, враховуючи масштаби беззаконня і насилля, яке над остарбайтерами здійснювали нацисти, вважає представник фонду «Пам‘ять, відповідальність і майбутнє» Ельке Браун.

«Ми щорічно підтримуємо та реалізовуємо в Україні 15 гуманітарних проектів, які тривають приблизно два-три роки. Приміром, разом з українською партнерською організацією ми оголошуємо, що маємо кошти на проекти «Зустріч-діалог». Ідеться про невеликі проекти, що передбачають зустрічі з колишніми примусовими робітниками. Ми проводимо їх зокрема у невеликих містах чи селищах, за ємо на них також школярів і молодь. Ми підтримуємо хоч і дуже літніх, але ще активних люднй, які й самі ще в змозі до тим, хто вже не в змозі до собі сам. Таким активістам фонд надає кошти, щоб допомагати іншим остарбайтерам. Вони готують для них їжу або супроводжують до лікаря. Крім великих міст, програма «Зустріч-діалог» надзвичайно популярна у селах, а також у містечках поблизу зони конфліктів. Для людей похилого віку, які здебільшого самотні, це надзвичайно важливо», – сказала Радіо Свобода представник німецького фонду.

Ельке Браун запевнила, що фонд і надалі нестиме відповідальність не лише за дотримання прав людини та взаєморозуміння між народами, а й допомагатиме ще живим жертвам нацизму, тисячі яких і досі, й передусім у Східній Європі, її потребують