Когда произошли события, описанные в отрывке из летописи? и собрались в любече для устроения мира. и обращались к себе, говоря: "зачем губим землю, сами на себя вражду воздвигая, а половцы землю нашу терзают на части и радуются, что между нами войны и доныне. с этого времени соединимся в одно сердце и будем охранять земли. пусть каждый держит отчину " и на этом целовали крест: "если кто пойдёт на кого [войной], то на того будем " и принеся клятву, разошлись восвояси. 1)в 862 г. 2)в 882 г. 3)в 988 г. 4)в 1097 г.

любечский съезд   4)в 1097 г.

      Щербицький Володимир Васильович - керівник уряду УРСР (керував урядом: лютий 1961 р. — липень 1963 р., жовтень 1965 р. — травень 1972 р.)

        Народився 17 лютого 1918 р. у м.  Верхньодніпровськ Катеринославської губернії, нині Дніпропетровська область, у сім’ї робітника. У 1936 р. став студентом механічного факультету Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту, який закінчив перед самою війною. Під час навчання працював креслярем, конструктором, машиністом компресорів на заводах Дніпропетровська. Паралельно закінчив річну школу пропагандистів.

       Влітку 1941 р. мобілізований і відряджений у Військову академію хімічного захисту. Пройшов у ній прискорений курс навчання і у званні лейтенанта направлений в Закавказький військовий округ, де став начальником хімслужби 34-го полку. До грудня 1945 р. перебував на командних посадах у військах діючої армії.

         Після демобілізації вернувся додому і влаштувався на роботу начальником бюро планово-попереджувальних ремонтів коксохімічного заводу. Невдовзі його обрали секретарем партбюро цього заводу. Від січня 1948 р. працював у Дніпродзержинському міськкомі партії — спочатку завідуючим оргінструкторським відділом, а з серпня того ж року — другим секретарем міськкому. У 1952 р.  — парторг ЦК КПРС Дніпродзержинського металургійного заводу.

        Від серпня 1952 р. до лютого 1954 р.  — перший секретар Дніпродзержинського міськкому Компартії України. У 1954—55 рр.  — другий, а у 1955—57 рр. — перший секретар Дніпропетровського обкому. У 1957 р. став членом президії (згодом політбюро) і секретарем ЦК Компартії України. На ХХ з’їзді КПРС обраний членом Центральної ревізійної комісії.

          Наприкінці лютого 1961 р. В.  Щербицький — голова РМ України. Від жовтня того ж року — кандидат у члени президії ЦК КПРС. Спроба В.  Щербицького протидіяти волюнтаристським методам управління і безглуздим експериментам в економіці коштувала йому відставки. У липні 1963 р. увільнений від обов’язків голови РМ. Вернувся у Дніпропетровськ, був обраний першим секретарем Дніпропетровського промислового обкому Компартії України. Після повернення КПРС до попередньої партійної структури очолив Дніпропетровський обком Компартії України.

           Друге призначення В. Щербицького головою РМ УРСР відбулося в жовтні 1965 р. У грудні того ж року став кандидатом у члени президії (з 1966 р. — політбюро) ЦК КПРС. Від квітня 1971 р. — член політбюро ЦК КПРС. У травні 1972 р. обраний першим секретарем ЦК Компартії України. На цій посаді працював 17 років.

            Час перебування В.  Щербицького на вищих державних і партійних постах був періодом кількісного економічного зростання, і значною мірою воно було результатом його неабияких організаційних здібностей, ініціативності, високої вимогливості, особистої чесності і принциповості. Йому вдалося результативно протидіяти порушенням законності та явищам корупції.

           Проте зупинити інерцію гальмівних процесів, які впродовж 70-х рр. посилювалися, В.  Щербицькому виявилося не під силу. Апологетика "розвинутого соціалізму" затемнювала аналіз реальних суспільно-економічних процесів. Однобоке розуміння інтернаціоналізму призвело до звуження сфери застосування української мови.

         Недостатня протидія централізаторським устремлінням Москви зумовила високий ступінь залежності економіки України від підприємств, що перебували поза її межами; майже 80% заводів і фабрик не мали завершеного виробничого циклу. Розміщення союзним урядом атомної електростанції у безпосередній близькості від столиці України обернулося жахливою Чорнобильською катастрофою.

          Під час вересневого (1989 р.) пленуму ЦК Компартії України В.  Щербицький звернувся із заявою про увільнення його від обов’язків першого секретаря і члена політбюро ЦК Компартії України за віком і станом здоров’я. Після відставки Володимир Васильович прожив недовго. 16 лютого 1990 р. його не стало. Похований у м.  Києві, на Байковому цвинтарі. На батьківщині В.  Щербицького, у м. Верхньодніпровськ йому споруджено пам’ятник.

          Нагороджений 7 орденами Леніна (1958, 1968, 1971, 1973, 1977, 1983, 1988), 2 орденами Жовтневої Революції (1978, 1982), Вітчизняної війни I ступеня (1985), багатьма медалями. Двічі удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці (1974, 1977). Лауреат Ленінської премії.

Сейчас Советский Союз принято идеализировать: не только пожилые, но и молодые люди с ностальгией говорят о замечательном государстве, к которому все относились со страхом и уважением, где были лучшие в мире медицина и образование, где все жили в достатке и каждый был уверен в завтрашнем дне. Для тех, кто тоскует по советскому есть две новости — хорошая и плохая. С одной стороны, идеализированные представления об СССР слабо соотносятся с фактами. С другой, в современной России осталось так много советского — во всех сферах, от законодательства и правоприменения до языка и анекдотов, — что иногда возникает ощущение, что Союз все еще вокруг нас.