Критерии периодизации нового времени

формационный подход  цивилизационный подходтеории модернизациинеоэволюционизммир-системный  

За часів становлення та розквіту української держави князі мали “домашній” одяг та одяг “на люди”. Удома княжичі носили довгу сорочку з червоною вишивкою навколо горловини. Обов’язково сорочку підперезували тканинним чи шкіряним ременем. Під сорочку одягали полотняні штани-порти. Коли виходили до людей, додатково одягали свиту, туніку і плащ. На ноги взували оздоблені візернуками чоботи. Також чоловіки обов’язково носили шапку, яка мала різну форму. Сільські чоловіки теж носили довгу сорочку, але з дешевшого полотна. Підв’язували її поясом. На ноги одягали шкіряні постоли чи плетені личаки.З початком нового століття та здобуття незалежності, індустрія моди в Україні почала розвиватися в новому руслі. Відкривалися все нові будинки моди, організовувалися конкурси краси. Українських дизайнерів почали визнавати з-за кордоном. Але це “на подіумі”. У повсякденному житті українці ще багато часу відходили від стилю 90-х. На початку “нульових” популярними були чокери (які повернулися через 15 років), джинси-кльош, “денім”, короткі топи та джинси з дірками.

Водночас з 2000-них поняття “моди” асоціюється в українців, як щось абстрактне та недосяжне. Тобто у різних суспільства утворився свій стиль, який люди боялися порушити тривалий час

Восстание рабов в 73-71 годах до н. э. едва не сокрушило господство рабовладельцев в Риме. Подавить восстание удалось только полководцам, располагавшим сильными армиями.

Свою главную опору в борьбе с рабами рабовладельцы видели в могущественном войске. Но в I веке до н. э. войсками в Риме распоряжались не столько консулы и сенат, сколько полководцы, прославившиеся победами и щедрые к своим воинам. Наёмные воины повиновались только своему полководцу, от которого они получали плату за службу и часть захваченной на войне добычи. Полководец мог использовать преданные ему войска не только для войн с соседними государствами, но и для борьбы со своими противниками в самой Римской республике.

Многие рабовладельцы хотели установить в Риме власть могущественного полководца. Они надеялись, что энергичный полководец сумеет лучше, чем консулы и сенат, укрепить их господство над угнетёнными. Подходящим для этого человеком казался Помпей, беспощадно расправившийся с рабами в 71 году до н. э.