Що сюди треба підставити: я вважаю, що професія історика важлива тому, що будь-ласка і!

Він є більше дізнатись про історію.

Тауке был государем разумным и окружил себя умными людьми. Достаточно сказать, что членами совета при нем были такие чрезвычайно сведущие в обычном праве люди и известные ораторы своего времени, как Толе би из Улу жуза (Старшего жуза), Казбек би из Орта жуза (Среднего жуза), Айтеке би из Киши жуза (Младшего жуза). Тауке-хан был трезвым политиком, действующим решительно и наверняка. Условия времени требовали реформ, и он собирает в урочище Куль Тобе (Сырдарьинская область) своих мудрых биев, и они вместе создают законодательный акт, который известен под названием «Жети жаргы» («Законы хана Тауке»). В него вошли в основном установления, отвечающие потребностям военно-политической и социальной жизни казахского общества XVII столетия. Санкционированная в нем совокупность правовых норм действовала в пределах всего казахского государства.
Так путем законодательного урегулирования расшатавшихся было общественных устоев, Тауке-хану удалось укрепить хозяйственно-политические связи между тремя жузами, преодолеть политический распад единого Казахского ханства и мобилизовать все наличные силы страны для общей обороны от сильного внешнего врага – джунгар-ойратов. Всю свою долгую жизнь Тауке вел активную внешнюю политику. Еще в молодости, при правлении своего отца, он возглавлял посольство к моголам Кашгарии, и в 90-х годах XVII столетия, будучи ханом, участвовал в политических делах Могольского государства. При Тауке происходили столкновения с Аштарханидами из-за господства над присырдарьинскими городами, но большой войны между Бухарским и Казахским ханствами не было. Зато военные действия между казахами и джунгарами носили характер организованных беспрестанных войн. В этой долгой войне Тауке-хан умело руководил своим войском, приобрел славу знатока военного дела, человека отважного в сражениях, неустрашимого в опасностях. За все эти военные заслуги, судя по надписи на личной ханской печати, он был удостоен своими подданными почетного титула батыр (герой, храбрец, витязь). Этот титул (батыр, бахадур) присваивался за личную храбрость в сражении, за умелое руководство военными действиями. Как титул слово батыр прибавлялось к собственному имени храбреца. Этот почетный титул мог получить за свои личные военные качества любой свободный член кочевого общества, будь он рядовым воином или принцем крови.
Упорная и многолетняя борьба с Джунгарией создавала тяжелую политическую и экономическую обстановку в стране и сближению Казахского ханства с Россией. Только в 1686–1693 годах Тауке-хан отправил в Россию пять посольств с важными дипломатическими поручениями. Сохранилось письмо Тауке-хана Петру I, составленное в октябре 1694 года, с предложением о поддержании дружественных отношений с Россией. В первые десятилетия XVIII века сношения казахов с Россией оживились. В 1717 году Тауке-хан возбудил о подданстве казахов России. Но эти переговоры были прерваны смертью Тауке-хана.

Відповідь:

Перський живопис (або «класичний перський живопис») — живопис Ірану та країн, що входили в сферу його культурного впливу з XIII по XX століття

Перські художники користувалися фарбами мінерального, неорганічного (штучного), і органічного походження. Мінеральні — це золото, срібло і ляпіс-лазурит, що є основою синього ультрамарину, шматочки якого розтирали і промивали у воді. Подібним же чином витягували яскравий вермільйон з природної кіноварі, жовтий — з сірчаного миш'яку, і зелений з малахіту. Вибір тих чи інших пігментів диктувався ціною на них, їх наявністю і т. д. Іноді одні пігменти замінялися на інші.

Згідно з традицією, папір був винайдений у Китаї в 105 році н. е. Виготовлена з волокон тутового дерева, молодих пагонів бамбука і дрантя, китайський папір поставлявся далеко на захід, аж до Туркестану. Проте ні араби, ні перси про нього нічого не знали до битви при Кангли в 751 році (місто між Самаркандом і Ташкентом). Після здобуття технологічних секретів, отриманих у китайського виробника паперу з Кангли, перше в ісламському світі виробництво паперу було відкрито в Самарканді, а потім друге в 794 році в Багдаді. Переваги використання паперу гідно були оцінені аббасидским халіфом Гарун аль-Рашидом (правив у 786–809 роках) і його міністрами. До тих пір араби користувалися папірусом, який вироблявся виключно в Єгипті, а для книг і документів — пергаменом. До 1000 року виробництво паперу було розгорнуто у всіх великих ісламських центрах, від Самарканда до Валенсії, однак Самарканд ще довго зберігав репутацію найкращого виробника.

Перський живопис носив традиційний характер, тому в ньому часто використовувалися трафарети. Для цього брався будь-який визнаний зразок мініатюри, з якого виготовлявся трафарет: контури малюнка проколювалися голкою, після чого він накладався на чистий аркуш, художник брав мішечок з подрібненим вугіллям і тряс його над трафаретом. Таким чином, контури переносилися на новий лист. Потім майстер обводив їх пензлем і розфарбовував. Перед розфарбуванням обов'язково накладався ґрунт, крізь який контури були ледь видні.