Вычислите объём и количество вещества углекислого газа (н. который образуется при взаимодействии с избытком раствора азотной кислоты 250г известняка ( карбоната кальция), содержащего 20% примесей. дополнительный вопрос.сколько ионов каждого вида образуется в результате реакции?

caco3 + 2hno3 = ca(no3)2 + co2 + h2o

 

1)mr(caco3)=40+12+16*3=100 г/моль

2)mr(hno3)=63 г/моль

3)mr(co2)=44г/моль

4)100%-250г

20%-хг

х=50г-примеси

5)250г-50г=200г(caco3)

6)n(caco3)=200/100=2 моль

7)2моль-хмоль

100г/моль-63моль

х=63*2/100=1,26моль

n(hno3)=1,26моль

8)m=mr*n

m(hno3)=63*1,26=79,38г

9) 79,38г-х

2-1

х=79,38/2=39,69г

m(co2)=39,69г

10)n=m/mr

n(co2)=39,69г/44=0,902моль

11)v=vm*n

v(co2)=22,4*0,902=20,20л

ответ 20,20л

 

элемент находится в 4 группе, то в высшем оксиде он будет иметь степень окисления +4.

Общий вид оксида ЭО2 (где э-неизвестный элемент)

Пусть молярная масса Э = х

Составим уравнение массовой доли кислорода в оксиде.

\begin{gathered} w(element)= \frac{n*M(element)}{M(veshcestva)}*100 \\ \\ w(O)= \frac{2*16}{2*16+x}*100=21.23 \\ \\ \frac{32}{32+x}=0.2133 \\ \\ x=118\end{gathered}

w(element)=

M(veshcestva)

n∗M(element)

∗100

w(O)=

2∗16+x

2∗16

∗100=21.23

32+x

32

=0.2133

x=118

Такой молярной массе соответствует олово Sn

ответ: олово

Объяснение:

Був собі чоловік та жінка. Були вони люди заможненькі, усього в їх доволі: і поля, і скотинки, і худоби, і хата простора з садочком і левадою. Послав їм Господь на втіху одного тільки синка — Павлусем звали. Та вже ж і шанували, і пестували вони того одинчика! Не так батько, як мати. І що то вже за мати була! Між матірками — навдивовижу мати! Вже Павлусь був чималий пахолок, а вона ще возилася з ним, як з маненькою дитинкою. Було власними руками годує його, а він, телепень, тільки глита та, як той пуцьвіринок, знов рот роззявлює. Усю зиму й осінь з хати не випустить: "Не ходи, синку,— каже,— холодно, змерзнеш, та ще, крий боже, занедужаєш, то я й умру, не діжду, поки ти й одужаєш". Прийде весна або літо — знов не пуска: "Не ходи, синку: душно, сонце напече головку, голова болітиме". Цілісінький рік не дасть йому порога переступити, хіба у неділю поведе до церкви та за ним і не молиться, та обома руками за його й держиться, щоб хто не то що штовхнув, а й не доторкнувся б. Деколи, як обридне йому стояти, то такий галас підійме на всю церкву, буцім з його чортяка лика дере. "Ходім, мамо, додому,— хлипа,— їсти хочу!" То мати і веде його додому, не діждавшись кінця служби і благословенія. Як кладе його спати, то сама і стеле, і роздягає, і хрестить, і ще й котка співає, неначе над годовичком. Часом батько, дивлячись на се юродство, стане гримати на жінку і похвалятись, що він Павлуся віддасть у школу до дяка аж у друге село. Так куди!.. І не кажи... Така з неї добра і покірна жінка, а як дійде діло до її Павлуся, то як скажена стане: і очі витріщить, і запіниться, і за ніж хапається; крий боже, що виробляє!.. Кажу ж вам, що й між матерями навдивовижу була мати.

Доріс Павлусь до парубка. Так його вигнало та розперло, такий став гладкий та опецькуватий! Пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки. Та од чого б їм і пошерхнуть? Зроду не то щоб ціп або косу у руках подержав,— не взявся й за лопату, щоб одгребти сніг од порога, або за віник, щоб вимести хату. Було старий і стане доказувать жінці:

— На яку радість ми його вигодували? Який з його хазяїн буде? Що з ним станеться, як ми помремо?.. Останеться він на світі, мов сліпий без поводатаря!

— Е, чоловіче,— одкаже жінка,— як бог милосердний пошле йому щастя, то без нас житиме ще лучче, як теперечки!

Уже Павлусеві минув і двадцятий, вже б він і на вечорниці пішов, так мати не пуска.

— Не ходи туди, синку,— каже,— на вечорницях збираються самі п’яниці та розбишаки; там тебе обидять, віку тобі збавлять. Почекай трошки — я сама знайду тобі дівчину, саму найкращу на всьому світі, саму роботящу, вона буде тебе і годувать, і зодягать, і доглядать як рідна мати.

Так не привів же їй бог оженити сина. Раз вночі розвередувавсь Павлусь, як на живіт кричить: "Меду та й меду!" У старих на ту пору не було меду. Що тут на світі робити?.. Устала мати, накинула на себе свитину, не схотіла будить наймичку і сама метнулась по селу шукати того меду. А на той час піднялась фуга, що не то що уночі, а вдень не побачила б світу божого. Бігала, сердешна, бігала од хати до хати (у кого й є, та каже нема: не хочеться уставать) та якось уже випросила у попа. За один цільничок обіщала бузівка подарувати. Трохи не замерзла, та таки принесла, і що ж?.. Павлусеві вже не до меду; заснув манесенький — ніяк його і не розбуркаєш. Так через той-то мед занедужала небога та й вмерла. За нею вслід і батько ноги простяг, а наш Павлусь і не схаменувся, як зоставсь круглим сиротою.