Исследовательница в.ф.соколова утверждает, что «необычность наташи обусловлена, в частности, влиянием на ее развитие народной среды». а) в чем вы заметили «необычность» наташи в сравнении с другими героинями романа? б) можете вы согласиться с тем, что на ее развитие влияет народная среда? аргументируйте свой ответ.

Андерсен добрее своего маленького лук-ойе. он никогда не оставляет вас в темноте. пестрый зонтик, который он раскрывает над вами, — это сказочное небо андерсеновского мира, расшитое чудесными, неожиданными узорами. их можно рассматривать без конца. чего только тут нет! эльфы и тролли народной сказки, крошечная девочка дюймовочка, вышедшая на белый свет из тюльпана, печальная маленькая русалка, подплывающая под самые окна человеческого жилья, прозрачный дворец из тончайшего китайского фарфора и детские салазки, летящие в холодном вихре вслед за большими белыми санями снежной королевы… и во всей этой безмерной, богатой, щедрой фантастике — какое чувство меры и правды!

  роланд - ідеал лицаря середньовічної доби                         сьогодні дочитала книгу польського письменника "хрестоносці". ніколи більше не мріятиму про лицарські часи. виявилося, що звання лицаря - то звання розбійника з битого шляху.             проте деякі риси баронів-розбійників викликали в мене повагу. насамперед, це наявність ідеалу, яким повинен бути лицар. цьому ідеалу відповідав франкський граф роланд. скоріше, він сам і був цим ідеалом.             по-перше, він виконував свої обов'язки перед сюзереном і був вірним васалом. через те він охоче виконує смертельно небезпечне завдання тримати оборону у ронсенвальській ущелині. тим паче, що це відповідає другій головній чесноті ідеального лицаря - бути відважним воїном на турнірі і справжній війні. до того ж тут була війна "за християнську віру" з "безбожними" маврами. хоча сам христос, мабуть, не впізнав би свого вчення в тому, у що вірив звитяжний граф.             як кожний лицар, роланд поважає свою зброю. його меч і його сигнальний ріг мають власні імена, як найближчі друзі. і до друзів ставиться так, як до зброї. бо ж і від них залежить виконання воїнського кодексу.             але роланд відважний до нестями. його почуття особистої честі переходить у сваволю. він не хоче ані з ким ділити славу. через те гине сам і губить тисячі франків. бо що життя лицаря, як не гонитва за славою? тому його розуміють і підтримують інші герої битви. кузен, наприклад, стримує його, коли роланд збирається сурмити у свій ріг оліфант: все одно, карл не встигне, а хоробрі повинні вмерти без жалю.             та сам граф гірко карається, коли наприкінці битви розуміє, що загинули 12 перів франції, друг і родич олів'є. і це незважаючи на те, що сарацини тікають, залишивши поле битви за роландом.             бо, зрештою, найбільше почуття, яке живе у душі лицаря, - це патріотизм, вірне служіння франції та її королю. слава роланда - слава франції, ганьба роланда - ганьба батьківщини. честь лицаря свята, бо то є честь його вітчизни. ось що головне для ідеалу лицаря середньовічної доби