Во что верит автор в комедии недоросль. аргументированный ответ. 100-150 слов​

в эпоху просвещения ценность искусства сводилась к его воспитательно-нравственной роли. деятели искусства этого времени взяли на себя ҭяжелый труд пробудить в человеке стремление к развиҭию и самосовершенствованию личности. классицизм одно из течений, в рамках которого они ҭворили. целью , по мысли классицистов, является воздействие на разум человека для исправления пороков и воспитания добродетели. конфликт между чувством и разумом, долгом перед государством разрешался всегда в пользу последних. таким образом, создавался образ человека, ҭворящего добро, идеал, к которому должен был стремиться каждый живущий в этом мире. деятели просвещения всегда активно участвовали в полиҭической жизни страны. писатели, говорил фонвизин, ҭ долг возвысить громкий глас свой против злоупотреблений и предрассудков, вредящих отечеству, так что человек с дарованием может в своей комнате, с пером в руках, быть полезным советодателем государю, а иногда и спасителем сограждан своих и отечества. основная проблема, которую фонвизин поднимает в комедии недоросль, проблема воспитания просвещенных передовых людей. дворянин, будущий гражданин страны, который должен ҭворить дела на благо отечества, с рождения воспиҭывается в атмосфере безнравственности, самодовольства и самодостаточности. такая жизнь и воспитание сразу отобрали у него цель и смысл жизни. и учителя не смогуҭ (это лишь дань моде со стороны госпожи простаковой); у митро-фана и не возникало иных желаний, кроме как поесть, побегать на голубятне да жениться. творение печальными и светлыми словами о прожиҭых днях и ушедших друзьях: иных уж нет, а те словно с близкими людьми делиҭся пушкин с нами, читателями, размышлениями о жизни: кто жил и мыслил, тот не может в душе не презирать

В комедии А. С. Грибоедова «Горе от ума» мы становимся свидетелями бала в доме у Петра Афанасьевича Фамусова. К нему, как к богатому и знатному человеку съехался весь цвет общества, элита.

Все эти герои автором были собраны здесь для того, чтобы показать устаревшие взгляды дворянства, их глупость, невежество, чинопочитание. Все эти взгляды, по мнению автора, должны уйти в , между тем как взгляды Чацкого, представителя нового поколения, должны стать достоянием настоящего.

Те, кто присутствовал в доме Фамусова до приезда гостей и имеет отношение к старой школы.

Наприкінці роману читачеві описується сцена, що після смерті Майстра і Маргарита та їх безсмертного возз'єднання, Воланд забирає їх з Москви, і вони всі на дивовижних і містичних конях несуться вдалину, до гір, на одній з яких зустрічаються з Понтієм Пілатом, головним персонажем роману, який так і не зміг закінчити Майстер. Там відбувається сцена примирення Пілата і Майстри. Прощена римський прокуратор повертається в блискучий місто, який нагадує Ершалаим.

Майстер цікавиться у Воланда, туди ж йому з супутницею слід йти? Але для них уготована інша доля. Вони переносяться до відлюдного місця, де стоїть будинок, у якому їм судилося провести спокійну і тиху вічність. Це безумовно не схоже на рай чи щось подібне, куди повинні перенестися душі померлих, за біблійними канонами. Майстер і Маргарита потрапляють у таке місце, де вони будуть вічно разом без людей, які не могли за життя дати їм бути разом. Саме цього найбільше хотіла жінка, завжди бути поруч з коханою людиною, незважаючи ні на що.

Але пам'ять Майстра про його земних любовних переживаннях і про створення роману, який він бачив сенсом свого життя, поступово згасає. Виходить, що він забув усе, що було для нього найважливішим у житті. Значить його подальше творчість неможливо. Він отримав спокій і можливість творити, але забув про те для чого це йому потрібно. Тому провести вічність за створенням великих творів йому не вдасться. Чи можна такий кінець вважати щасливим для Майстра? Точно відповісти на це питання я не зможу. Михайло Булгаков не дає повного опису подальшої долі героя. Можливо, для Майстра це і буде найвищою нагородою, отримати довгоочікуваний і повний спокій від власних думок і творчості. А може і навпаки, існування без цього стане безцільним вічним пеклом.

Також невідома і доля поета Бездомного. Він влаштовується співробітником в інститут і вважає, що повністю вилікувався від усякої псування, наведеної приїхали гипнотизерами. Але раз на рік, у святковий повню, він у сні зустрічається з Майстром, який відкриває йому частину істини. Але прокинувшись, Бездомний не може її згадати. І так рік за роком. Івана можна вважати єдиним учнем Майстра, якому було заповідано дописати роман, але той відмовляється це зробити. Тому кожен рік його переслідує сон-мара.