Цитатный план по произведению лермонтова "песня про царя ивана "? , : 3

1- мрачные думы любимца ивана грозного опричника киребеевича.  2.кирибеевич раскрывает тайну своего горя.  3.молодой купкц калашников в недоуменииотсутствием жены.  4.возвращение красавицы алёны дмитриевны и её рассказ  5.решение купца мести в ратной битве.  6.битва.смерть кирибеевича  7казнь купца калашникова, но честь его семьи отомщена  не цитатный!

10 листопада минуло 260 років з дня народження німецького драматурга, поета та історика Фрідріха Шиллера.

Свої перші поетичні спроби автор зробив навчаючись у військовій академії. В останній рік свого навчання він читав перед товаришами свою знамениту драму «Розбійники», яка мала великий успіх у слухачів. А в 1781 р. Ф. Шиллер видав цей твір власним коштом. Через рік відбулась прем’єра драми «Розбійники» на сцені Національного театру м. Мангайма. Наступний твір – історичну драму «Змова Фієско в Генуї» – автор особисто презентував перед акторами театру, але успіху у слухачів не мав. Театральна постановка відбулась лише в січні 1784 р., а за декілька місяців театр показав міщанську драму Шиллера «Підступність та кохання».

У 1785 р. через фінансові труднощі драматург прийняв за від лейпцігської спільноти шанувальників його творчості на чолі з Готфрідом Кернером, який став згодом першим видавцем повного видання творів Шиллера. Два роки, проведені частково у Лейпцигу, частково у Дрездені в родині Кернера, стали одними з найщасливіших у житті Ф. Шиллера. У цей період драматург завершив п’єсу «Дон Карлос» та написав свій знаменитий вірш «Ода до радості».

У 1787 р. на за Шарлоти фон Кальб Шиллер вперше приїхав до Веймара, де познайомився з філософом І. Г. Гердером, письменниками К. М. Віландом та Й. Ґете. У цей час він написав вірші «Боги Греції» та «Художники».

1789 р. за до ете Ф. Шиллер отримав посаду екстраординарного професора історії та філософії в університеті м. Єни. Підсумком цієї діяльності стало написання історичних творів: «Історія відпадіння Нідерландів» та «Історія тридцятирічної війни». Під час свого перебування в Єні Шиллер повністю відійшов від жанру поезії, а разом з історією почав займатися філософією. Це час його дружби с німецькими філософами Й. Фіхте і В. Гумбольдтом та становлення естетичного світобачення: «Мистецтво існує не для й насолоди, а для перебудови життя і щастя людини на землі; воно мусить надихати людину на активні дії».

На початку 1791 р. Шиллер захворів на туберкульоз легенів. У цей період матеріальний стан письменника сильно погіршився. Свою до запропонували автору принц Фрідрих Гольштейнський та граф Ернст фон Шиммельман. Вони призначили Ф. Шиллеру щорічну премію, яку він отримував до 1794 р. Потім німецький видавець Й. Ф. Котт за драматурга видавати щомісячний журнал «Ори». Ф. Шиллер з великим ентузіазмом розпочав роботу в новому часопису, за до співпраці провідних німецьких письменників та науковців. З 1796 р. він видавав журнал «Альманах муз», в якому опублікував свої нові вірші : «Поезія життя», «Ідеали», «Геній» та ряд інших. У 1797 р. разом з короткими епіграмами «Ксеніями», котрими Шиллер відповідав на нападки критики проти журналу «Ори», він друкував свої знамениті балади «Кубок», «Рукавичка», «Івікові журавлі».

Ще з 1791 р. Шиллер задумав написати драму про долю німецького полководця А. Валленштейна. Драматична трилогія «Валленштейн» була поставлена на сцені веймарського театру. Так відбулось повернення Шиллера до драматичного мистецтва. Наступна драма «Марія Стюарт» була театралізована в 1800 р., а «Орлеанську діву» зіграно в театрі Лейпцига у 1801 р. Згодом він написав драму «Мессінська наречена», театральна прем’єра якої відбулась у 1803 р. Останній закінчений твір Ф. Шиллера про легендарного народного героя Швейцарії Вільгельма Телля було представлено на театральній сцені Веймара у 1804 р.

Не всім задумам митця вдалося реалізуватися: розпочата Шиллером робота над п’єсою «Димитрій Самозванець» залишилась незакінченою через смерть автора.

У відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства зберігаються різні жанрові твори Ф. Шиллера. Найбільшу цінність складають прижиттєві видання митця. Одним з таких є «Kleinere prosaische Schriften», яке було опубліковано в м. Лейпциг 1792 р. Збірка невеличких прозаїчних творів є трактатом листів автора про естетичне виховання людини. Тут знаходимо статтю «Злочинець через втрачену честь», «Філософські листи» та ін.

Заслуговує уваги літературний журнал «Ори» – «Die Horen», який виходив з 1795 по 1797 рр. У примірнику за 1795 р. вміщено баладу Шиллера «Die Theilung der Erde», вірш «Elegie» та інші твори. Також в журналі представлені праці таких провідних німецьких митців як: Й. Г. Гердер, Й. Я. Енгель, А. В. Шлегель, Й. В. Ґете.

Ще одним прижиттєвим виданням, яке зберігається в колекції німецькомовних іноземних зібрань, є журнал «Neue Thalia» (т. 3). Це був часопис у чотирьох томах, який Ф. Шиллер видавав між 1792 та 1793 рр. у Лейпцигу в книгарні Георга Гешена. Тут драматург опублікував кілька своїх перекладів Вергілія та Ариосто.

На книгах творів Ф. Шиллера зустрічаються штампи, які наочно показують, що ці видання користувалися чималим попитом у читачів. Їх зберігали у своїх фондах бібліотеки як навчальних закладів, так і інших установ, а також вони входили до складу приватних колекцій.

Середина века ознаменовалась расцветом бардовской культуры. В историю русской поэзии навеки вписаны имена Б. Окуджавы, В. Высоцкого, Ю. Визбора. Вместе с тем продолжают развиваться традиции серебряного века. Одни поэты равняются на модернистов – Евг. Евтушенко, Б. Ахмадуллина, Р. Рождественский, другие наследуют традиции пейзажной лирики с глубоким погружением в философию – это Н. Рубцов, В. Смеляков.Середина века ознаменовалась расцветом бардовской культуры. В историю русской поэзии навеки вписаны имена Б. Окуджавы, В. Высоцкого, Ю. Визбора. Вместе с тем продолжают развиваться традиции серебряного века. Одни поэты равняются на модернистов – Евг. Евтушенко, Б. Ахмадуллина, Р. Рождественский, другие наследуют традиции пейзажной лирики с глубоким погружением в философию – это Н. Рубцов, В. Смеляков.Середина века ознаменовалась расцветом бардовской культуры. В историю русской поэзии навеки вписаны имена Б. Окуджавы, В. Высоцкого, Ю. Визбора. Вместе с тем продолжают развиваться традиции серебряного века. Одни поэты равняются на модернистов – Евг. Евтушенко, Б. Ахмадуллина, Р. Рождественский, другие наследуют традиции пейзажной лирики с глубоким погружением в философию – это Н. Рубцов, В. Смеляков.Середина века ознаменовалась расцветом бардовской культуры. В историю русской поэзии навеки вписаны имена Б. Окуджавы, В. Высоцкого, Ю. Визбора. Вместе с тем продолжают развиваться традиции серебряного века. Одни поэты равняются на модернистов – Евг. Евтушенко, Б. Ахмадуллина, Р. Рождественский, другие наследуют традиции пейзажной лирики с глубоким погружением в философию – это Н. Рубцов, В. Смеляков.