Санализом стихотворения "к наталье" а с пушкина ну или хотябы скажите создания

Юному саше пушкину всего 14 лет.он лицеист,он весел,здоров,счастлив,полон юношеских грёз. 1813 год,и это стихотворение не к той наталье,которая станет его женой,а к девочке,на которую поэт впервые обратил внимание и которая вызвала в нём чувство влюблённости. до этих мгновений мальчик не знал,что же такое любовь,и вдруг его настиг купидон--римское божество любви,амур. переполненный этим новым чувством,пушкин ,не стесняясь,признаётся всему миру,что влюбился в наталью. до этого он не испытывал этого чувства,смеялся над влюблёнными друзьями по лицею,девушками,писал на них смешные эпиграммы,рисовал каррикатуры, но напрасно я смеялся-- наконец-то сам попался сам,увы! с ума сошёл. учиться уже не хочется,всё время думы только о наташе,ученье в сторону--учёного катона, и превратился наш юный пушкин в селадона--во влюблённого ухаживателя и поклонника своего сердца.

До кінця VII ст. до н. е. у Стародавній Греції завершився процес розкладання родового ладу і виникали поліси (міста-держави). Замість міцних невеликих племінних об'єднань, пов'язаних кровнородственными відносинами, з'являються великі племінні союзи, соціально-економічною основою яких стає праця вільних землеробів.

Даний соціокультурний переворот істотним чином змінив напрямок ідеології та культури Стародавньої Греції, зумовив заміну цілісного міфологічного світогляду колективу індивідуальних морально-філософським сприйняттям життя, відкрив можливості для народження лірики.

Лірична поезія в Стародавній Греції стала засобом художнього самовираження розвивається особистості, що вийшла з епосу і назавжди зберегла живу зв'язок з фольклором.

У буквальному сенсі ліричними у Стародавній Греції називали віршовані твори, які виконувалися під акомпанемент струнного музичного інструменту - ліри. Такі твори ділилися на декламационные (речитативні) і мелические (пісенні).

Декламаційна лірика. До декламационной ліриці відносяться елегії і ямби. Для елегії характерний особливий розмір - елегійний двовірш - поєднання гекзаметра і пентаметра. Елегії тієї пори - поетичні роздуми на громадські та особисті теми - відзначалися емоційністю і тенденцією до суб'єктивності, але не мали (характерних для цього жанру пізніше) смутку та печалі.

Виникнення ямба пов'язане з культом богині Деметри. В одному з гомерівських гімнів розповідається про те, як Ямба, служниця елевсинського царя, розсмішила скорбну Деметру, у якій Аїд викрав дочку Персефону, завзятими і непристойними жартами, поклавши тим самим початок цього ліричного жанру. Примітно, що елегії і ямби відразу були перетворені в засіб гострої політичної боротьби демократії з родовою аристократією.

Объяснение:

До кінця VII ст. до н. е. у Стародавній Греції завершився процес розкладання родового ладу і виникали поліси (міста-держави). Замість міцних невеликих племінних об'єднань, пов'язаних кровнородственными відносинами, з'являються великі племінні союзи, соціально-економічною основою яких стає праця вільних землеробів.

Даний соціокультурний переворот істотним чином змінив напрямок ідеології та культури Стародавньої Греції, зумовив заміну цілісного міфологічного світогляду колективу індивідуальних морально-філософським сприйняттям життя, відкрив можливості для народження лірики.

Лірична поезія в Стародавній Греції стала засобом художнього самовираження розвивається особистості, що вийшла з епосу і назавжди зберегла живу зв'язок з фольклором.

У буквальному сенсі ліричними у Стародавній Греції називали віршовані твори, які виконувалися під акомпанемент струнного музичного інструменту - ліри. Такі твори ділилися на декламационные (речитативні) і мелические (пісенні).

Декламаційна лірика. До декламационной ліриці відносяться елегії і ямби. Для елегії характерний особливий розмір - елегійний двовірш - поєднання гекзаметра і пентаметра. Елегії тієї пори - поетичні роздуми на громадські та особисті теми - відзначалися емоційністю і тенденцією до суб'єктивності, але не мали (характерних для цього жанру пізніше) смутку та печалі.

Виникнення ямба пов'язане з культом богині Деметри. В одному з гомерівських гімнів розповідається про те, як Ямба, служниця елевсинського царя, розсмішила скорбну Деметру, у якій Аїд викрав дочку Персефону, завзятими і непристойними жартами, поклавши тим самим початок цього ліричного жанру. Примітно, що елегії і ямби відразу були перетворені в засіб гострої політичної боротьби демократії з родовою аристократією.

Объяснение: