На что рассчитывала выскочка, приближаясь к собаке? какой момент в рассказе самый напряжённый? почему ты так считаешь? рассказ пришвина "выскочка"

Выскочка рассчитывала на то, что когда вьюшка отвернется, она унесет вторую кость. самый напряженный момент в рассказе- когда выскочка схватила кость и попыталась улететь. я так считаю, потому что всем интересно узнать: улетит ли выскочка с победой, или нет?

1. Парадоксальність змісту п'єси Б. Шоу. (П'єсою "Пігмаліон" Б. Шоу довів, що люди з народу'аж ніяк не поступаються перед представниками світського товариства запасом творчих сил і енергії. Якщо бідність і робить людину духовно збіднілою, то за певних обставин у ній можуть пробудитися небачені можливості для вдосконалення. Проте головний парадокс — парадокс людини — залишається автором нерозгаданим.

2. П'єса спонукає глядача дискутувати і висловлювати припущення щодо подальшої долі Елізи Дулітл. Та який би шлях вона не обрала в житті після науки у професора фонетики, брутальною, духовно бідною і приниженою вона вже ніколи не буде. Душа її відкрилася до краси, духовної свободи, до мистецтва.)

Окремо слід зазначити, що у творі діють парадоксальні герої: містер Дуліттл - батько Елізи та професор фонетики Генрі Хіггінс. Їхні дії, репліки, філософія та стиль життя і поведінки повністю відповідають визначенню парадокса. Ці герої нерідко суперечать самі собі, переходять із одної крайнощі в іншу. Однак найбільшим парадоксом у п'єсі драматурга є людина. Результат тривалої роботи був несподіваний навіть для професора Хігінса. Еліза Дулітл навчилася не тільки правильно говорити, а й бути самою собою - особистістю з усвідомленою гідністю, свободою, бажаннями.

3. Підводячи підсумки дослідженню особливостей парадоксів у п'єсі Бернарда Шоу “Пігмаліон”, можна завважити - основна увага приділяється людині та її вихованню. Адже нові погляди на життя, як і саме життя та суспільство як один із його аспектів - усе це неможливе без участі людини. Кожен по-особливому цікавий, бо є відображенням парадоксальності усього суспільства.

Маленькая девочка понимала язык растений и однажды очень огорчилась, услышав как садовые цветы хвалились друг перед другом своей красотой и знатностью. При этом они, критикуя роскошную красоту и пленительный аромат царицы цветов розы, дружно набросились на неё, считая, что они ничуть не хуже. Девочка решила, что садовые цветы заражены себялюбием и завистью и решила послушать скромные полевые цветы. По дороге к полю у изгороди малышка встретила куст шиповника, разговаривающего с ветром, и услышала необыкновенную историю о нём и прекрасной розе. В давние времена ветер был старшим сыном царя бурь. Вместе с братьями он уничтожал всё живое, но благодаря духу жизни на Земле росли и возрождались растения и животные. Однажды, сея смерть, ветер почувствовал тонкий аромат и увидел цветок необыкновенной красоты. Это была роза, которая трогательно и смиренно по не убивать её. Растроганный кротостью и восхищённый красотой цветка ветер выполнил после чего отец отрёкся от него, а дух жизни, провозгласил розу царицей цветов за то, что она смогла усмирить ветер.

Жорж Санд в этой сказке сказала о многом. О том, например, что дети чувствуют и понимают язык природы гораздо тоньше и глубже, чем взрослые. О том, что красота и непохожесть на других всегда и везде вызывали неприятие и зависть, даже в обществе цветов. Но самое главное о том, что красотой, кротостью, смирением и миролюбием можно не только усмирить злую силу, но и покорить её. Воистину, как сказал Фёдор Михайлович Достоевский: "Красота мир". И эта мысль, на мой взгляд, является главной в рассказе знаменитой французской писательницы.

Объяснение: