Образ івоніки " земля" о. кобилянська

Земля завжди була мірилом багатства та гідності селян. якщо селянин мав свою землю, він вважався заможним і працьовитим, якщо ж не мав, був холопом, якого ніхто не поважав й усі знущалися.у повісті «земля» о. кобилянської зображена зла влада землі над людьми. в основу сюжету покладено факт із реального життя. родина федорчуків  усе життя тяжко працювала на землі. івоніка федорчук колись не   мав землі, але тяжко працюючи в наймитах, нарешті купив власну землю. він її дуже любить, увесь час подумки розмовляє з нею. івоніка та його дружина марія всі сили витратили, працюючи на землі для того, щоб вона перейшла до синів, яких батьки прагнули бачити багатими і щасливими.старший син михайло був спокійний, працьовитий, любив землю. з   нього мав вийти гарний господар. але його забрали в рекрути, він залишив наречену анну.молодший син сава був ледачий і байдужий до землі. він покохав двоюрідну сестру рахіру, ледачу й підступну. батькам, сава поступово зрозумів ціну землі. рапіра підмовила його вбити брата, аби земля дісталася йому.коли михайло повернувся додому на місяць, батьки виказали йому особливу шану, і сава розлютився. він убив брата. і хоч суд його виправдав і він одружився з рахірою, щастя він не мав. батьківська земля йому не дісталася, тож він пішов у наймити.коли івоніка федорчук дізнався, що анна чекає дитину від михайла, він розлютився, бо вважав це зазіханням на його землю. анна збожеволіла, новонароджені близнюки померли. але вона здолала все, одужала ,одружилася й народила сина.тоді вже івоніка зрозумів, що був рабом землі та зненавидів її. а до анни поставився як до родички, відписав шматок землі її синові, щоб він ніколи не спокусився вбити когось за неї.при змалюванні села на початку повісті о.кобилянська показує наближення біди. увесь пейзаж пройнятий   гнітючістю трагедії, назріванням драми. земля в повісті виступає як жива істота. вона щедра годувальниця, але й велика сила, що керує вчинками людей. о.кобилянська дуже правдиво змальовує селянство з його індивідуалізмом. у вуста івоніки вона вкладає головну ідею твору: не людина володар землі, а навпаки. саме через слабкість одних людей, їхню жадібність, ледарство, зводиться нанівець любов до землі та багаторічна праця інших. саме через людські моральні вади трапляються вбивства через майно. люди забувають, що найголовніше в житті – не багатство, а духовна чистота і працелюбність. 

Кате около 19 лет, её рано выдали замуж. Из монолога Катерины в первом действии мы узнаём о детстве Кати. Маменька в ней «души не чаяла». Вместе с родителями девочка ходила в церковь, гуляла, а после занималась какой-нибудь работой. Обо всём этом Катерина Кабанова вспоминает со светлой грустью. Интересна фраза Варвары о том, что «у нас то же самое». Вот только теперь у Кати нет ощущения лёгкости, теперь «всё делается по принуждению».

Окружение
Катерина живёт в одном доме с мужем, сестрой мужа и свекровью. Одно это обстоятельство уже не счастливой семейной жизни. Однако положение ухудшает тот факт, что Кабаниха, свекровь Кати, жестокий и алчный человек. Алчность тут стоит понимать как страстное, граничащее с сумасшествием, желание чего-либо. Кабаниха желает подчинить всех и всё своей воле. Один опыт с Тихоном у неё удачно, следующая жертва — Катерина. Несмотря на то что Марфа Игнатьевна ждала свадьбы своего сына, невесткой она недовольна. Кабаниха не ожидала, что Катерина будет настолько сильна характером, что сможет безмолвно противостоять её влиянию. Старуха понимает, что Катя может настроить Тихона против матери, она боится этого, поэтому всячески пытается сломить Катю, чтобы избежать подобного развития событий. Кабаниха говорит, что жена давно стала Тихону милее матери.

Кабаниха: Аль жена тебя, что ли, отводит от меня, уж не знаю.
Кабанов: Да нет, маменька! Что вы, помилуйте!
Катерина: Для меня, маменька, все одно, что родная мать, что ты, да и Тихон тоже тебя любит.
Кабанова: Ты бы, кажется, могла и коли тебя не спрашивают. Что ты выскочила в глазах-то поюлить! Чтобы видели, что ли, как ты мужа любишь? Так знаем, знаем, в глазах-то ты это всем доказываешь.
Катерина: Ты про меня, маменька, напрасно это говоришь. Что при людях, что без людей, я все одна, ничего я из себя не доказываю»
ответ Катерины достаточно интересен по нескольким причинам. Она, в отличие от Тихона, обращается к Марфе Игнатьевне на ты, как бы ставя себя вровень с ней. Катя обращает внимание Кабанихи на то, что не притворствует и не пытается показаться той, кем не является. Несмотря на то что Катя выполняет унизительную стать перед Тихоном на колени, это не говорит о её смирении. Катерину оскорбляют ложные слова: «напраслину-то терпеть кому приятно?» — таким ответом Катя не только защищает себя, но и упрекает Кабаниху во лжи и злословии.
Муж Катерины в «Грозе» представляется серым человеком. Тихон похож на великовозрастного ребёнка, который устал от опеки матери, но при этом не пытается изменить ситуацию, а лишь жалуется на жизнь. Даже его сестра, Варвара, попрекает Тихона тем, что тот не может оградить Катю от нападок Марфы Игнатьевны. Варвара единственный человек, который хоть немного интересуется Катей, но всё же и она склоняет девушку к тому, что ей придётся врать и извиваться, чтобы выжить в этой семье.
Отношения с Борисом
В «Грозе» образ Катерины раскрывается и через любовную линию. Борис приехал из Москвы по делам, которые касаются получения наследства. Чувства к Кате вспыхивают внезапно, как и ответные чувства девушки. Это любовь с первого взгляда. Бориса беспокоит то, что Катя замужем, однако он продолжает искать встреч с ней. Катя же, осознавая свои чувства, пытается отказаться от них. Измена противоречит законам христианской морали и общества. Варвара влюблённым встретиться. Целых десять дней Катя тайно встречается с Борисом (пока Тихон был в отъезде). Узнав о приезде Тихона, Борис отказывается от встреч с Катей, он просит Варвару уговорить Катю молчать об их тайных свиданиях. Вот только Катерина не такой человек: ей нужно быть честной перед другими и самой собой. Она боится божьей кары за свой грех, поэтому расценивает разбушевавшуюся грозу как знак свыше и рассказывает об измене. После этого Катя решает поговорить с Борисом. Оказывается тот собирается уезжать в Сибирь на несколько дней, но не может взять девушку с собой. Очевидно, что Борису на самом деле не нужна Катя, что он не любил её. Но и Катя не любила Бориса. Точнее, она любила, но не Бориса. В «Грозе» Островский образ Катерины наделил свойством видеть во всём хорошее, наделил девушку удивительно сильным воображением. Катя додумала образ Бориса, она видела в нём одну из его черт — непринятие действительности Калинова — и сделала её основной, отказываясь видеть другие стороны. Ведь Борис приехал просить денег у Дикого, так же, как это делали другие калиновцы. Борис был для Кати человеком из другого мира, из мира свободы, той, о которой мечтала девушка. Поэтому и сам Борис становится неким воплощением свободы для Кати. Она влюбляется не в него, а в свои представления о нём.
Драма «Гроза» завершается трагически

"Енеїда" Івана Котляревського за жанром-бурлескно-травестійна поема. Поемою цей твір називається тому, що це віршований твір великого розміру, у якому змальовуються значні події, розкриваються яскраві людські характери. Твір епічний, бо в ньому говориться про людей, їх учинки, переживання, боротьбу тощо в розповідній формі. Ця поема травестійна, бо автор переодяг античних героїв "Енеїди" Вергілія в українське вбрання, переніс їх в історичні умови українського життя, зокрема побуту козаків-запорожців, українського панства, чиновництва й простого народу. Цей твір бурлескний, бо події та люди змальовується в ньому здебільшого в жартівливому тоні.

"Енеїда" Івана Котляревського за жанром-бурлескно-травестійна поема. Поемою цей твір називається тому, що це віршований твір великого розміру, у якому змальовуються значні події, розкриваються яскраві людські характери. Твір епічний, бо в ньому говориться про людей, їх учинки, переживання, боротьбу тощо в розповідній формі. Ця поема травестійна, бо автор переодяг античних героїв "Енеїди" Вергілія в українське вбрання, переніс їх в історичні умови українського життя, зокрема побуту козаків-запорожців, українського панства, чиновництва й простого народу. Цей твір бурлескний, бо події та люди змальовується в ньому здебільшого в жартівливому тоні.Тема поеми: мандри Енея від Трої до латинської землі(мандри запорожців у пошуках місця для новиї Січі).

"Енеїда" Івана Котляревського за жанром-бурлескно-травестійна поема. Поемою цей твір називається тому, що це віршований твір великого розміру, у якому змальовуються значні події, розкриваються яскраві людські характери. Твір епічний, бо в ньому говориться про людей, їх учинки, переживання, боротьбу тощо в розповідній формі. Ця поема травестійна, бо автор переодяг античних героїв "Енеїди" Вергілія в українське вбрання, переніс їх в історичні умови українського життя, зокрема побуту козаків-запорожців, українського панства, чиновництва й простого народу. Цей твір бурлескний, бо події та люди змальовується в ньому здебільшого в жартівливому тоні.Тема поеми: мандри Енея від Трої до латинської землі(мандри запорожців у пошуках місця для новиї Січі).Ідея: уславлення козаччини, історичного минулого українського народу, ствердження національної самосвідомості українців, що стало поштовхом для розвитку нової української літератури на засадах народної основи, стимулювання національної ідеології.