Назови бабочек, которых ты знаешь. опиши их. ( хотя бы несколько)

Махаон- размах крыльев  самцов  64—81 мм, самок  —  74—95 мм. основной цвет фона крыльев  — интенсивно-жёлтый. передние крылья с чёрными пятнами и жилками, и с широкой чёрной каймой, с жёлтыми лунообразными пятнами у внешнего края крыла. задние крылья имеют «хвостики» до 10  мм. окраска задних крыльев с синими и жёлтыми пятнами, красно-бурый глазок, окружённый чёрным, располагается в углу крыла. бабочки первого поколения и особи, обитающие в северной части ареала, бледной окраской, бабочки летнего поколения заметно крупнее и имеют более яркую окраску. у экземпляров первого поколения сильнее выражен тёмный рисунок на крыльях. в жаркие годы отмечается появление более мелких бабочек с утончённым чёрным рисунком.

Впервые мы видим запорожскую сечь глазами остапа и андрия, сыновей тараса бульбы. сначала — предместье с кузницами, лавками, пекарнями, шинками, « одевало и кормило сечь, умевшую только гулять да палить из ружей» . потом — сама запорожская сечь, где по полю были разбросаны курени, которые напоминали отдельные государства. в каждом курене был свой атаман, свой запас провизии, свой кашевар. несмотря на это все казаки подчинялись кошевому — атаману, «который выбирался из своих же запорожских казаков» . все важные вопросы решали сообща, на общем собрании. прием в сечь был прост — надо было сказать: «верую в христа, в святую троицу» и перекреститься. на сечи была церковь, куда казаки исправно ходили на службу, но о посте и слышать не хотели. законов на сечи было мало, но они были слишком жестокими. если казак проворовался, украл какую-нибудь безделицу, это считалось позором для всего казачества. казака привязывали к позорному столбу и клали возле него дубину. каждый, проходящий мимо, обязан был ударить его дубиной. это продолжалось до тех пор, пока казак не умирал. не платившего должника привязывали к пушке. он сидел там до тех пор, пока кто-нибудь из друзей не выкупал его. но больше, чем воров и должников, на сечи не любили убийц. за убийство кара была жесточайшая: «вырыли яму, пустили туда живого убийцу и сверх него поставили гроб с убиенным. потом обоих засыпали землей» . каждый из запорожцев готов был умереть за своего товарища и свое отечество. тарас бульба, произнося речь перед боем, говорил казакам: «нет уз святее товарищества» . сам он именно так считал. поэтому и убил своего сына андрия, когда узнал, что тот предал товарищей и отечество. казаки всему учились сами, «юношество воспитывалось и образовывалось в ней одним опытом, в самом пылу битв» . главным занятием запорожцев была война. «победить или погибнуть» — таков девиз казаков, который они писали на своем оружии. и все же, мне кажется, что никакие заслуги не могут оправдать жестокости казаков к своим же соплеменникам и к людям иной веры. хотя и запорожцев никто не щадил: вспомним страшную казнь остапа и тараса бульбы. запорожская вольница, непритязательный быт, разгульные обычаи, строгие законы закаляли и воспитывали казаков. они становились храбрыми и бесстрашными, выносливыми и умелыми, защитниками веры и своего нар

            подорож скруджа у різдвяну ніч як можливість осягнути своє життя              основою сюжету різдвяної казки є диво святкової ночі. відбувається якась подія - і починається духовне відродження людини, яка забула, що вона створена за образом і подобою божою. дверний молоток перетворюється на обличчя джейкоба марлі, що помер саме на свят-вечір сім років тому, кахлі голландської печі, на яких зображено сцени зі священного писання, раптом затуляє обличчя померлого, дух самого марлі попереджає друга про наслідки життя без божої іскри в душі, духи різдва ведуть скруджа від дитинства до смерті, - і усе це сплітається в події однієї ночі, аби повністю змінити життя старого скнари.              scrooge у перекладі з ійської - скнара. душа його змертвіла настільки, що його іноді називають ім'ям померлого компаньйона - марлі. автор змальовує скруджа сухим, зморшкуватим, холодним, наче льодова брила, жорстоким і бездушним ділком, який сидить в своїй промороженій конторі й не дозволяє, клерку купити хоч трохи вугілля. який контраст з племінником скруджа фредом, коли той приходить до дядька, щоб побажати йому веселого різдва: "здавалося, від нього пашіє жаром, наче від пічки. щоки у нього червоні очі блищали, а з рота йшла пара"! свого героя діккенс порівнює з забутим на морозі вуличним краном, з якого потроху капала та капала вода, і він нарешті перетворився на шматок льоду. "твої губи дрижать, - промовив дух. - а що це котиться по твоїй щоці? " перший лід морозної глиби розтоплюється першою сльозинкою, душевний холод зникає, і от старому скнарі вже шкода, що він прогнав хлопця, який співав різдвяний гімн, що не сказав теплого слова своєму клерку. після першої сльози скрудж схлипнув, а коли впізнав у маленькому хлопчику самого себе - заплакав. 1 якщо спочатку він не вірить марлі, а духа минулого різдва просить загасити своє світло і навіть намагається зробити це сам, то духа прийдешнього різдва він уже просить: "веди мене куди якщо цієї ночі ти теж повинен мене чогось навчити, хай це піде мені на користь". і не лише з переляку присягається виправитися й спокутувати минуле нинішнім і майбутнім, а й виконує те, що обіцяв бобові кречету.              п'ять строф "різдвяної пісні в прозі" - це гімн на славу різдва, "днів милосердя, доброти й єдиних днів у цілому календарі, коли люди, ніби з мовчазної згоди, розкривають один одному серця й бачать у своїх ближніх, - навіть у бідних і знедолених, - таких самих людей, як і вони самі, людей, які йдуть однією з ними дорогою до могили"