Формирование характера алёши пешкова из повести м.говького "детство".

vii —iv ст. до н. е. — це історичний період, який характеризується неспокоєм, війнами, міжусобицями. родові зв'язки розривалися, родючі землі захоплювала знать. безземельні селяни готові були зі зброєю в руках добувати собі шматок поля. у цей неспокійний час героїчні ідеали минулого втрачають привабливість, відходять у небуття. у багатьох країнах владу захоплюють тирани. (до речі, словом «тиран» тоді називали людину, яка мала владу, але не мала на неї спадкових прав.) новим правителям-тиранам потрібно було встановлювати свій авторитет. для надання блиску своїй владі тирани запрошували до себе художників, які прикрашали резиденції правителів, і поетів, які уславлювали їхні імена. героїчний епос із його повільними розповідями про давноминулі події сприймався як голос учорашнього дня, що не дає відповіді на болючі питання нової епохи. отже, у vii —iv ст. до н. е. на зміну гомерівському епосу прийшла лірика, яка розкривала внутрішній світ людини, передавала її настрої і почуття. елліни виконували ліричні твори під акомпанемент музичних інструментів, найчастіше дзвінкоголосої ліри — улюблениці орфея. поети-лірики, які жили в післягомерівську епоху, учили людей стійко переносити лихо, протистояти ворогам, цінувати кохання. герої творів архілоха — прості люди, які раділи життю, боялися втратити близьких і рідних, ненавиділи і кохали. людина — маленька краплинка в океані життя. архілох закликає захитатися від лиха, боротися з ворогами, бути непохитним у горі і нещасті, але разом із тим поет навчає людей не хвалитися перемогою, уміти стримувати радість і плач, адже людське життя постійно змінюється, на зміну журбі обов'язково настане радість. архілох нагадує людям, що боги, які життям, часто піднімають із землі вбитих горем, і навпаки — самовпевнені і горді можуть упасти так низько, що стануть жебраками і підуть світом із зігнутою спиною. «без думок і без мети». архілох є, по суті, першим ліричним поетом, який яскраво, виразно і конкретно описує стан людини, її душевні пориви і переживання. він звертається до багатьох жанрів, його твори вирізняються чіткістю форм і виразністю. на батьківщині архілоха на його честь було споруджено святилище, в якому зберігалися свідчення про його життя і твори. існує легенда про те, що морські хвилі прибили до берега острова лесбос ліру загиблого орфея. саме на цьому острові народилася геніальна поетеса сапфо. вона належала до знатного роду, жила у вигнанні. однак політичні теми її зовсім не цікавили і ніяк не відбилися на її творчості. про своє особисте життя поетеса говорить у декількох рядочках, де згадує про кохану дочку клеїду та про свого безпутного молодшого брата харакса. поетеса оспівувала кохання. вона мала палке серце, уміла цінувати «ласку весни, // розкіш, красу, // сонця ясне проміння». її твори легкі й радісні. закоханому серцю ліричної героїні сапфо здається, що той, хто щасливий сидить біля неї і слухає, і ловить голосу її ніжного бриніння, подібний до богів. любов змушує серце зупинятися в грудях, язик німіти; у вухах чути шум, а очі в цю мить наче нічого не бачать. закоханий блідне і тремтить, безсило никне, мов трава пожовкла, коли поряд кохана. до тематики любовної лірики сапфо наближаються епіталамії — її весільні пісні, що виконувалися під час обряду і мали фольклорні мотиви. про сапфо складено безліч легенд. в одній із них розповідається, що поетеса через нещасливе кохання заподіяла собі смерть: кинулася в море зі скелі. та достеменно нічого не відомо. до сапфо поетами були лише чоловіки. ця тендітна жінка довела античному світові, що жіноча лірика тонше передає найінтимніші людські почуття. і світ оцінив талант сапфо: її профіль чеканили на монетах, чоловіки мріяли про неї, а платон назвав її «десятою музою». давньогрецькі міфи і твори писемної літератури, що збереглися до наших часів, саме і є тим джерелом, з якого ми можемо дізнатися про побут, звичаї, культуру давніх греків.

В рассказе В. М Гаршина Сигнал для Василия поначалу основной водящей ценностью является справедливость, но в конце рассказа на место справедливости прибывает месть. Из положительного героя Василий перевоплотился в отрицательного. Василий портит пути, за которыми должен был глядеть. Что этому предшествовало? Почему он так поступает? Василий человек импульсивный, просто возбудимый, действующий под влиянием чувств. Его захлестнули обида, желание нанести ответный удар, отомстить начальнику дистанции. Хотел ли Василий, чтоб пострадали пассажиры? Все звенья в цепи поступков Василия: обида месть неожиданное понимание того, что он сделал, предотвращение крушения поезда признание. Несмотря на различие характеров, в решающий момент Семен и Василий действуют идиентично оба стараются предупредить крушение поезда. Таковой поворот сюжета увеличивает неожиданность развязки. Смиренный жд сторож Семен Иванов, в рассказе Сигнал , собственной кровью предотвратил злобно, загаданое Василием, и этим заставил заключительного смириться.