Хелп ми анализ стихотворения "звезда" андрей белый

    стихотворения символистов особенно сложны для понимания и, тем более, для анализа, ведь их смысл сильно завуалирован. поэтому одно и тоже стихотворение разными людьми может восприниматься по-разному. еще жан мореас писал: «символическая поэзия – враг поучений, риторики и объективных описаний; она стремится облечь идею в чувственно постижимую форму». основываясь на этих самых чувствах, я и буду анализировать стихотворение «отчаяние» написанное в 1904 году.        это стихотворение по своей пространственно-временной организации динамично. любой внимательный читатель сразу же заметит, что с каждой новой строфой скорость движения зимней стихии увеличивается:       «веселый, искрометный лед.      но сердце - ледянистый слиток.      пусть вьюга белоцвет метет,-      взревет; и развернет свой свиток.     срывается: кипит сугроб,      пурговым кружевом клокочет,      пургой окуривает лоб,      завьется в ночь и прохохочет».      как видите, на смену вьюги приходит лавина, и создается ощущение усиления ветра.        но в произведение есть еще одна буря – буря внутри лирического героя, и с каждой строчкой она бушует все сильнее. а в третьей строфе автор даже прибегает к «двойника», который создает еще большее чувство страха и опасности. от этого также увеличивается динамика.        прочитаем первые три строфы еще раз. чувствуете эту скорость, этот холод, эту темноту? в таком мире каждый человек становится волком-одиночкой, который живет лишь для того, чтобы выжить. напоминает закон джунглей, не правда ли?         и чтобы наш мир не превратился в такие холодные джунгли, автор призывает сбавить ход и, наконец-то, осмотреться:       «душа, остановись - замри!       слепите, снеговые хлопья!       вонзайте в небо, фонари,      лучей копья! »      белый словно говорит: «видишь, каким стал этот мир! он ужасен! он сер, уныл, холоден и ! » и лишь свет способен все изменить. причем не просто свет, а «лучей копья», то есть герою придется приложить усилие, чтобы побороть эту темноту.        это стихотворение актуально и по сей день, ведь каждого из нас можно представить в роли этого лирического героя. и если мы, подобно ему, будем забывать красоту и размеренность этого мира, в скором времени наступит холодное отчаяние…

У волшебника Балхаша была красавица-дочь Или. Слава о ней шла по всей степи. Стали сватать ее женихи -богатые баи и ханы, но все они казались девушке недостойными ее красоты. Тогда Балхаш решил устроить состязание для женихов. — Кто окажется самым умным, ловким и сильным, тот получит Или в жены! — объявил волшебник. Услышал об этом молодой Каратал. Жигит был очень беден. Но он имел пару прекрасных коней, отличался ловкостью, отвагой и силой. Каратал тоже поехал во дворец волшебника попытать счастья. Балхаш не хотел и разговаривать с бедным жигитом. Но Или полюбила его с первого взгляда. Она упросила отца позволить Караталу принять участие в состязании женихов. Каратал победил в борьбе и на скачках молодых баев и ханов. Однако Балхаш не сдержал своего слова. Он отказался иметь зятем бедняка-жигита. Весь день проплакала красавица, а ночью к ней тайно пришел Каратал и предложил: — Если любишь меня — бежим! Или с радостью согласилась. В ту же ночь они умчались на конях Каратала. Балхаш узнал об их бегстве. Гневным голосом, прозвучавшим по степи сильнее грома, он приказал остановиться беглецам. Но Или и Каратал не пожелали вернуться. Они мчались в родной аул Каратала. Тогда волшебник перенесся в степь и у ног коней беглецов превратился в огромное озеро. С тех пор оно стало называться его именем — Балхаш. Или и Каратал волшебник превратил в бурные реки, впадающие в разных местах в это озеро. Много веков бурлят и волнуются они, напрасно пытаясь слиться воедино.

Объяснение:

Напевно, ніхто не може уявити, наскільки неосяжним є всесвіт книжок. Людина здатна лише знаходити серед тисяч томів ті, які їй дійсно до вподоби. Дехто покладається на поради знайомих, інші, переглянувши кінофільм, бажають неодмінно прочитати оригінал історії. Але я познайомилась зі своїм улюбленим (на сьогоднішній день) твором на уроці зарубіжної літератури у сьомому класі. Це новела відомого американського письменника О’Генрі «Останній листок».

Чому саме цей твір справив на мене таке враження? Мені здається, насамперед тому, що в такому невеликому тексті автор зміг поєднати багато різних емоцій і переживань.

Це оповідання змушує замислитися над речами, набагато важливішими за просте буденне життя з його повсякденними турботами. Ми кожного дня витрачаємо певний час на боротьбу з тими чи іншими проблемами, тому не завжди є можливість замислитися над сенсом життя, над тими речами, які повинен усвідомити кожен, – дружба, любов, доброта, людяність, гуманність.

Дружба… Дві дівчини займаються живописом, прагнуть досягти успіху в нелегкому ремеслі. Так сталося, що до чекати нема від кого. Але, на щастя ,вони стали одна для одної справжніми подругами. Хоча, на жаль, у житті іноді стається так, що людина, яку ти вважаєш другом, дізнавшись про твої проблеми, намагається відійти від до . Це дуже прикро, але в наш час це не рідкість.

Читаючи оповідання, я дуже хвилювалася за Джонсі. Тяжка хвороба, прогноз лікаря, безнадійність, безпорадність… Але в неї була справжня подруга – Сьюзі, яка підтримує хвору, переймається її смутком і намагається вселити у подругу жагу до життя.

Але найбільше мене вразив художник, сусід дівчат, Берман. Людина, яка прожила все життя у гонитві за примарою. Примарою слави і визнання. Безталанний художник, невдаха… Так можна його назвати, але…Він спромігся зробити те, що не під силу було ні найкращим лікарям, ні вірній подрузі – вселити у згасаючу від хвороби свідомість Джонсі жагу до життя, віру в одужання, намалювавши останній листок на стіні будинку. Та ціна такого вчинку була надто великою: Берман помер, встигнувши створити найдивовижніший у світі шедевр, що врятував людське життя, яке мало згаснути. Адже це насправді шедевр, бо один маленький намальований листочок вселив віру і надію, любов до життя, подолав жорсткі примари безнадії й смерті, врятував від безглуздих думок і допоміг одужати Джонсі (до речі, мало знайомій людині).

Чому ж для Джонсі так потрібен був отой листочок? Чому в серці бідолашної дівчини з’явилася надія одужати ? Насправді цей листок і був останньою надією Джонсі – не помирати, а жити. Адже життя – це найкраще, що може бути у людини.

Я вважаю, «Останній листок» – чудове оповідання. Воно вчить нас, що чужих проблем не буває, а доброта і здатність співчувати – то наші чесноти. Якщо кожен хоча б іноді допомагатиме тим, хто цього потребує, світ стане кращим.Хочеться, щоб поміж людей панувала людяність та порозуміння, а не жага до влади та грошей. Мені дуже шкода, що більшість людей, коли стають дорослими, забувають деякі твори і те, чому вони вчать. Я впевнена, що не забуду це оповідання, його героїв, адже немає нічого ціннішого за людське життя. Життя кожного з нас.

Объяснение: