Анализ стихотворения"я не ищу гармонии в природе"

    название: "я не ищу гармонии в природе"     автор: н. заболоцкий род: лирика вид: пейзажная. тема: размышления о мире природы, его ценностях. эпитеты: мир своенравен, дремучий, в пении, стройных голосов, слепая ночь, буйного движенья, тревожном полусне изнеможения, потемневшая вода,печальная природа, блестящий вал. : своенравен мир ее дремучий (повтор звука [р]). антитеза:   в ожесточённом пении ветров / и тихий час осеннего заката, от бесполезно тяжкого труда / и мерный звук разумного труда. олицетворения: природа;   слепая ночь, затихающая в тревожном полусне изнеможенья. 

Почнемо не зі смерті, а з народження, що припало на 23 березня. Рік значення не мав, тому що не він, а саме число визначає вибір імені при хрещенні.

https://www.ukrlib.com.ua/tvory-zl/printit.php?tid=6531

вот тут взял

З цього все і почалося. Скільки не гортали календар — поблизу жодного нормального імені не виявилося. Доля обділила Башмачкіна з дня появи на світ, не подарувавши нічого, що б особисто йому належало. Ім'я — батька. Прізвище — батька. Нікому не дано було знати, що Акакій Акакійович виявиться останньою, тупиковою гілкою свого фамільного древа. Але це було вже запрограмоване: адже не даремно після хрещення "він заплакав і зробив таку гримасу, наче передчував, що буде титулярним радником".

Отже, відомо минуле, визначено майбутнє. А поки Акакій Акакійович живе сьогоденням. Але чи живе? Та ні — він служить. Безмовно, ревно. У департаменті. Неважливо, у якому. Важливо — як. За страх і за совість. Але тільки цим поваги не заслужиш, хоч вік проходи у віцмундирі. Важливо — у якому. По ньому і визначають місце в суспільстві. А яке місце в Акакія Акакійовича, якщо він "вічний титулярний радник"? Він насолоджується роботою, не одержуючи за це ніяких подяк — ні усних, ні письмових. Він зразковий працівник, але не від самовідданості, а "від робити нічого". Забрати в нього роботу — все одно що забрати життя. Ніколи нічого творчого він у роботу не вносив і панічно боявся навіть змінити відмінки слів. Шаблон, стандарт, точне виконання чиєїсь волі і чиєїсь фрази формує характер Башмачкіна.

Життя його пливло розмірено доти, поки не продірявилася єдина шинель, стала більше схожа на капот. З Башмачкіним і в шинелі ніхто не вітався, а вже у капоті... Цей капот остаточно вбивав людське достоїнство Башмачкіна, вже вбитого одноманітною роботою і життям, самотністю і неможливістю пошити нову шинель. Петрович вселив у нього надію, повернувши Акакія Акакійовича до реального життя, що вже вислизало з-під ніг. Тепер він жив мрією. У нього з'явилася мета. Він начебто воскрес для нового життя в майбутній новій шинелі. У жертву їй він приносить відрізок життя від старої до нової шинелі. Він не п'є чаю, не запалює свічок. Він рухається до заповітної мети навшпиньках, економлячи підметки.

І ось — шинель готова! Нова шинель не одяг — вона символ! Це підсумок усіх його страждань і надій. А може, і перепустка в інший, тепер доступний і йому світ...

Уперше він "трохи посибаритствував". Уперше за багато років відчув себе не частиною роботи, а частиною міста, у якому живе, частиною іншої, не паперової реальності. Ця реальність і позбавить його життя. Реальні злодії зняли з нього реальну шинель.

Шинель дала Башмачкіну почуття людської гідності. Відняли її — і повернули в колишній принижений стан. І він починає нерівну боротьбу за повернення цієї своєї шинелі. Сили явно нерівні. Державна машина перемелює Башмачкіна. Не він перший, не він останній. Витримати двобій з державною машиною та здобути перемогу неможливо, нереально.

Акакій Акакійович — жертва цієї нерівної боротьби. Але він ще й жертва власного характеру, точніше, безхарактерності. Він дозволив собі бути жалюгідним. Він працював над каліграфією, але не працював над собою і цим убивав себе щодня протягом багатьох років.

Гоголь співчуває своєму герою, вболіває за нього. Але ж і сама людина, незважаючи на свою маленьку посаду, не повинна бути маленькою. Він повинен завжди залишатися людиною.

Объяснение:

Именно отец открывал для девочки все таинственные загадки природы, рассказывал о морских путешествиях, о тонкостях человеческих взаимоотношений. Ассоль впитала то, чему научил ее отец, и обрела собственное мировоззрение, которое еще дальше отделило ее от социума.

Но негатив общества не задевал девочку, так как она четко понимала, что собственное мнение для нее более важно, чем необъективное отношение «слепой» толпы. Ассоль верила, что однажды к ней придет тот человек, который полностью ее поймет, и с ним она обретет настоящее счастье.

Однажды во время прогулки Ассоль встретился Эгль, известный сказочник и собиратель легенд. Он поведал девочке, что однажды утром в гавань зайдет величественный корабль с алыми парусами. С него выйдет красивый храбрый принц, который уже сейчас ищет Ассоль и заберет ее с собой в свое королевство, где они долго будут жить любя друг друга.

Ассоль искренне поверила Эглю и начала ждать своего принца. Это стало еще одним поводом для подтрунивания над девочкой со стороны людей. Ее дразнили мечтательницей, не воспринимали ее слов и злорадствовали, что идут года, а Ассоль так и остается в ожидание своего фантастического принца.

Но девушка, несмотря ни на что верила, что однажды это произойдет. И однажды судьба вознаградила ее за это: пророчество Эгля сбылось, и она встретила своего принца.

Она познакомилась с молодым человеком, который узнав о ее мечте и о том, как эту мечту воспринимают в обществе, купил для своего корабля самые дорогие алые паруса. Он вышел с корабля навстречу девушке, таким образом, воплотив ее мечты в реальность.

Объяснение:

Его нет