Нужен анализ стихотворения заболоцкого журавли1-тема ( о чем ? ), основная мысль 2-художественное своеобразие текста ( изобразительные, выразительные средства языка) 3-характеристика лирического героя ( мысли, чувства, поступки) 4-особенности построения текста (последовательная, параллельная, кольцовая ) 5-стихотворный размер 6-мое восприятие текста

1) о гибели вожака журавлиной стаи (тема);   журавли, а значит, и сама природа сохраняют, что бы ни делал человек, «гордый дух», «высокое стремление», «волю». 2) метафоры : " утопая в небе, "    олицетворения: "луч огня ударил в сердце птичье"   гиперболы: крылья птицы похожи на "два огромных горя"  , горюет природа о потере своего "сына"   во второй части показывается городской пейзаж. автор показывает заключенных в "тюрьмы" животных и свободного, прекрасного журавля.    эпитеты:   озеро – "прозрачное насквозь",  дуло – "чёрное, зияющее", "с еребряные крылья" и "немногочисленный народ". 3) про лирического героя не знаю что сказать. получается, что этот герой-журавль? 4) последовательная 5) хорей    

    человеческая любовь к животным может быть безгранична и неисчерпаема, особенно, когда наши меньшие братья попали в беду. тут даже не может быть и речи о им.      если брать в пример, как заступника животных, дворника герасима из рассказа " муму "   тургенева, то это спорный герой в этом смысле. ведь сначала он спасает собаку, укрывает её от хозяйки, затем старается, чтобы собака осталась с ним, идя против воли хозяйки. но поражает именно концовка произведения, когда герасим топит муму . какими же сильными были переживания этого героя в этот момент!       всё таки, не смотря ни на что, я считаю герасима идеалом безграничной любви к животным!

сюжет драми в. шекспіра "ромео та джульєтта" побудовано на старовинній легенді xiv ст., події якої відбуваються у вероні у часи герцога, де л а скала. добре знаючи звичаї і побут італії того часу, автор перетворює епос на драму.

у середньовічній італії мешканці любили добре попоїсти, влаштовували і свята з , музикою, танцями. жінки в родині робили все, але були абсолютно безправними. чоловіки в побуті мали більше свободи, ніж жінки. вони жили привільно: танці, полювання, флірт. старший в роду керує усіма. свята справа для чоловіків — захист батьківщини і честі роду, а для цього необхідно володіти мечем і шпагою.

життям верони правив князь, який був законодавцем і вершителем людської долі. в місті панувала тиша. порядок підтримувала і церква. законники-ченці намагались упокорювати життя міщан, їх поважали, їх боялись і шанували.

у родинах капулетті і монтеккі, що ворогували між собою, ще шанували родові традиції і звичаї. нормами поведінки вважались ненависть до ворога роду, бажання йому смерті, помста — кров за кров, смерть за смерть.

старійшини родин уже і не , через що ворогують, але молодь (, бенволіо, меркуціо) підтримує ворожнечу. вона дає молодим можливість вправлятись у фехтуванні. місто розділено на дві групи — прибічників монтеккі та капулетті, котрі тиняються вулицями та шукають нагоду пролити кров.

у сім'ї капулетті росте донька, джульєтта, їй лише тринадцять, вона слухняна, весела, любить батьків. вона кориться традиції і погоджується на одруження з нелюбим парісом, коли про це просить батько. але покірність її має межі. така вона до того часу, доки не зустріла ромео, доки в її душі не прокинулося світле почуття, яке неминуче встало в суперечність зі звичаями її , волею близьких та рідних.

спочатку були навіть сумніви. закохана джульєтта розчарувалась, коли узнала ім'я ромео. але вже під час першої зустрічі з ромео красуня відповідає йому:

лишь это имя мне желает зла.

ты б был собой, не будучи монтекки.

ромео, дізнавшись ім'я своєї коханої, подібної до білої голубки у зграї воронів, відчуває грізні ознаки. але кохання для нього сильніше за смерть.

здавалось, увесь світ протестує проти закоханих: у двобої з , двоюрідним братом джульетта, ромео завдає поразки гаданому родичу. за це його вигнано з міста під загрозою смертної кари. але брат лоренцо відгукнувся на прохання молодих: святий обряд вінчання уже відбувся. розлука гірша за смерть. джульетта, щоб з'єднатися з ромео, випиває сонне зілля, ясно розуміючи, що це небезпечно. найсильніший стимул внутрішнього життя дівчини — відданість коханому, віра в чистоту помислу ромео. щастя для неї — у з'єднанні з дорогою серцю людиною.

дізнавшись про смерть джульєтти, ромео поспішає назустріч загибелі, робить усе, щоб піти з життя. і ось фінал прекрасного кохання. ромео п'є отруту. а джульетта через три години свого сну приходить до пам'яті, але розуміє, що сталося непоправне, і, вихопивши кинжал з ножен ромео, заколює себе.

батьки тільки тепер дізнаються про кохання своїх дітей. зустрічаються старійшини родин. настає примирення. ціною життя юних нащадків сплачено за цей мир. над тілами загиблих з'єднуються руки капулетгі і монтеккі.

плата за непримиренність, засновану на безглуздих казках стародавніх звичаїв, — смерть п'ятьох молодих, сильних, з гарячою кров'ю людей. їх загибель стверджує нові істини: людські почуття святіші і значніші за вікові забобони.

але над усім, що сталося, над усіма скорботами та втратами простягається всеохоплююче почуття, в якому змішано захоплення силою та чистотою кохання та смуток через його трагічний кінець.

а до нас дійшли заключні рядки трагедії:

нет повести печальнее на свете,

чем повесть о ромео и джульетте.