Оповiдання "бiлий кiнь шептало" автор володимир дрозд скласти план, та цитатну характеристику коня.

Шептало знає про свою неординарність, він пам'ятає матір, яка працювала в цирку, він пригадує розповіді про своїх предків — норовистих білих коней. але незважаючи на це знання, білий кінь часом хоче злитися з табуном, аби уникнути гострого степанового погляду, не впасти в око, уникнути вибору. одначе це прагнення викликане не бажанням стати частиною колективного цілого. зовсім навпаки. шептала гнітить принизлива робота колгоспних коней, йому огидне відчуття пітних тіл табуна, який женуть на водопій навіть не до річки, а до колодязного корита (і цим автор теж підкреслює обмеженість світу, що визначає шепталове життя). володимир дрозд ніби запитує свого персонажа, чи зможе він усе життя отак ходити позаду конюха, щоб не бігти серед спітнілих кінських тіл, останнім пити з корита скаламучену воду, щоб уникнути штовханини натовпу. і читач незабаром отримує відповідь: білий кінь показує свій норов і втікає в луки. тут він відчуває себе вільним, як давні його предки — дикі коні. шептало пасеться, лежить на траві, купається в річці. змивши з себе сірий бруд, він стає білосніжним і, вражений, стоїть над водою. власне відображення у воді стає ніби поясненням того, чому конюх дозволив собі ударити білого коня: забруднившись, шептало став сірим (тобто пересічним, таким, як усі). усвідомлення своєї неповторності дозволяє шепталові пробачити степана і навіть сумувати за ним. повертаючись до колгоспної конюшні, білий кінь викачується в багні, щоб на ранок знову стати сірим, але глибоко в свідомості шептала пульсує думка, що він особливий, і нікому його не зломити, доки в ньому живе таке самовизначення, але серед натовпу краще все ж таки залишати сірим, щоб не мозолити зайвий раз око.  таким чином, автор створює досить поетичний образ коня (читай: особистості), який прагне свободи, але залишається в неволі, хоче самовиразитися, але, скутий сірим буденним життям, залишається серед натовпу, дозволивши собі лише один день вільного життя.

Всказке «дурак». свободная от всех нравственных пороков привилегированного общества личность гуманиста — правда, не в образе революционера, а в опрощенном, соответственно народной сказке, образе прирожденного крестьянского «праведника», который «не понимал» и потому не признавал никаких требований официального морального кодекса.  разумеется, жизнь одинокого протестанта, взгляды и поступки которого находились в непримиримом конфликте с господствующей средой, должна была закончиться трагически.  финальный эпизод сказки — внезапное исчезновение, а затем, по прошествии многих лет, возвращение измученного иванушки — намекает на административную кару, постигшую героя. такова была участь многих «справедливых людей» из народа, и салтыков своей сказкой выражал им сочувствие.

В  сказке говорится о том,как на земли царя дадона постоянно делали набеги враги.звездочёт-мудрец  дал  ему в подарок золотого петушка,который кричал,когда враги приближались к его землю.за это царь  пообещал звездочету выполнить любую его просьбу.но мудрец долго ничего не просил,и царь забыл о своём обещании. потом  царь  встретил шамаханскую царицу и влюбился в неё. он привёз её к себе домой,её увидел мудрец.он попросил дадона выдать за него замуж царицу,но дадон отказался и приказал убить мудреца.за это золотой петушок убивает царя. смысл сказки в том,что нужно всегда выполнять свои обещания