"каждый человек есть немножко дон кихот", -писал знаменитый критик в.г.белинский.как вы понимаете эти слова, в какой мере можно согласиться с мнением критика?

– я сам об этом уж думал, брат, – сказал он тихо. – о, как я понимаю это. они все пишут у нас, как иностранцы, слишком правильно, слишком красиво. в афинах древних одна торговка признала иностранца только потому, что он говорил слишком правильно. – я все понял! – крикнул он и вскочил. – я теперь знаю, как мне писать мою трагедию!

– а ты пишешь трагедию? – спросил грибоедов внимательно.

– да, но только не для печати. у меня в трагедии – убивают тирана. цензуре не по зубам.

– в моей комедии я тоже, кажется, убиваю тирана, – сказал медленно грибоедов, – любезное мое отечество – драгоценнейшую москву. там ведь дядюшка мой задает, а впрочем, большего и не желает.

фауст. назва походить від латинського слова faustus - щасливий, щасливий. образ ф. гете все життя, первісний начерк трагедії «прафауст» відноситься до 1773-1775 рр..; трагедія в цілому була завершена в 1831 р. (останні поправки були зроблені гете незадовго до смерті, в 1882 у міру того як просувалася робота над трагедією, образ ф. набував все більш грандіозне філософський вимір. в остаточному варіанті трагедії ф. виступає як представник всього людства, його невгамовної спраги життя, волі до знання, творення і творчості. надзвичайні масштаби майбутньої драми з'ясовуються вже в «пролозі на небі», де за душу ф. починають суперечку небеса і пекло. господь бог і мефістофель. гете сам відзначав схожість цього прологу з біблійної «книгою іова», де про душу іова сперечаються бог і сатана. протягом всієї трагедії ф. проходить через ряд метаморфоз. у першій частині постає ф., великодосвідчений вчений і мудрець епохи реформації, який оволодів всіма науками свого часу, але глибоко розчарувався в книжковому знанні. він хоче осягнути «всесвіту внутрішній зв'язок». але саме цього не може дати абстрактна наука. ф. тісно в своїй робочій кімнаті, він пристрасно рветься до людей, до живої природи. ми бачимо його на прогулянці, серед простолюду, і в спілкуванні з природою (сцена «біля воріт»): на цих прогулянках ф. є вагнер, його педантичний, обмежений учень. тема «ф. і природа »- одна з ключових тем всього твору. ф. - людина сильних, титанічних поривань (не випадково його образ так захоплював гете в юності, коли він працював над трагедіями «прометей» і «магомет»). саме безмежна пристрасть ф. до оволодіння таємницями природи, до знання, до осягнення світу і людей змушує ф. погодитися на договір з мефістофелем. головна риса ф. - вічний неспокій, тому він висуває особлива умова договору: рис виграє лише у тому випадку, якщо ф. побажає «зупинити мить». але ф. впевнений, що цього ніколи не буде. відтепер ф. належить пройти через ряд спокус і чуттєвих спокус. спочатку - це груба пиятика в винарні аербаха. потім чарівний напій, виготовлений на кухні відьми, повертає йому молодість і юний нестримний запал. одне з найважливіших подій першої частини - зустріч ф. з маргаритою. любов до цієї юної дівчини перетворює і безмірно збагачує ф., вперше після безплідних самотніх умствованій в ньому пробуджується проста людяність. однак світ маргарити дуже вузький для ф., і в його душі виникає трагічне роздвоєння. пристрасть до маргарити і підступи мефістофеля ведуть ф. до тяжких злочинів: він винен у загибелі матері маргарити і вбивстві її брата валентина. після цього ф. змушений зі своїм супутником втекти з міста; мефістофель залучає його в розгнузданий шабаш сатанинських сил («вальпургієва ніч»). однак і в цей критичний момент, коли ф., здавалося б, заплутався в тяжких гріхах, його воля до добра виявляється сильнішим. каяття у скоєному, безмірне співчуття до маргарити в якійсь мірі очищають його душу, він робить відчайдушну, хоча і безнадійну спробу визволити маргариту з в'язниці. друга частина «фауста» помітно відрізняється від першої; образ ф. знаходить тут принципово новий сенс. гете неодноразово підкреслював, що ф. не тільки є героєм твору в звичайному сенсі слова, його образ необхідний для розуміння єдності трагедії. все більше розширюються - в порівнянні з першою частиною - сфери діяльності ф.: це і державна діяльність, і філософські суперечки, і занурення в світ споконвічних еллінських переказів і міфів, грецької краси і, нарешті, невтомний творчий працю, відвойовувати нові землі біля моря. прагнення гете охопити у другій частині величезний проміжок історії - від античності до першої чверті xix в. - змушує його постійно вдаватися до алегорій. працюючи над другою частиною, гете в жовтні 1826 р. повідомляв в. гумбольдта, що вона охоплює «три тисячі років, від падіння трої до взяття міссолунгі» (міста, де помер байрон).