Останнім часом дуже гостро постає питання про відповідальність кожної людини за результати своєї праці. Праці в найширшому смислі слова. Численні безвідповідальні експерименти над природою призвели до екологічної катастрофи.
Результати непродуманих соціальних експериментів ми постійно відчуваємо на собі. Про один біосоціальний експеримент мова йде в повісті М. Булгакова „Собаче серце”. Суто наукова цікавість професора Преображенського, який пересадив собаці гіпофіз людини, призводить до появи на світ незвичайної істоти — Поліграфа Поліграфовича Шарикова. А масштабний експеримент, здійснений на цей час у країні, несподівано показує, що нове суспільство — це якраз те, що треба таким монстрам, як Шариков!
Шариков, який поєднує в собі минуле бродячої собаки і безпутного п’яниці, народжується з одним почуттям — ненавистю до тих, хто його кривдив. І почуття це якось відразу потрапляє в загальний тон класової ненависті пролетаріату до буржуазії (Шариков читає листування Маркса з Каутським), ненависті бідних до багатих (розподіл квартир силами домового комітету), ненависті неосвічених до інтелігенції. Виходить, що весь новий світ побудований на ненависті до старого. Адже для ненависті багато не треба. Шариков, чиїм першим словом була назва магазину, де його обварили окропом, дуже швидко вчиться пити горілку, поводжується по-хамському з обслугою, перетворює своє неуцтво в зброю проти освіченості. У нього навіть є духовний наставник — голова домкому Швондер.
Шариков підходить Швондеру — у нього низьке соціальне походження і пуста свідомість. І кар’єра Шарикова воістину надзвичайна — від бродячого собаки до уповноваженого по знищенню бродячих котів і собак. Ну, коти ще зрозуміло — пережиток минулого. Але собак за що? І отут виявляється одна з основних рис Шарикова: він зовсім невдячний. Навпаки, він мститься тим, хто знає його минуле. Він знищує подібних до себе, щоб довести свою відмінність від них, самоутвердитися. Бажання піднятися за рахунок інших, а не ціною власних зусиль характерно для представників так званого нового світу. Швондер, який надихає Шарикова на подвиги (наприклад, на завоювання квартири Преображенського ще не розуміє, що наступною жертвою буде він сам.
Коли Шариков був собакою, він викликав співчуття. Зовсім незаслужені образи і нестатки супроводжували його життя. Можливо, вони надають право Шарикову і йому подібним на помсту? Адже щось зробило їх такими озлобленими і жорстокими? Хіба Преображенський, який під час голоду і розрухи жив у п’ятьох кімнатах і щодня обідав шикарно, думає про голодних жебраків і соціальну справедливість?
Але вся біда в тому, що і шарикови не думають про соціальну справедливість. Вони думають тільки про себе. Справедливість у їхньому розумінні — це користуватися тими благами, якими раніше користувалися інші. Про те, щоб створити що-небудь для усіх, мова взагалі не йде. Про це і говорить професор Преображенський: „Розруха — у головах”. Кожний перестає робити справу, а займається тільки боротьбою, уриває шматок. Чому після революції треба ходити в калошах по килимах і красти капелюхи в передніх? Люди самі творять розруху і шариковщину. У новому суспільстві до влади приходять раби, які ні в чому не змінили свою рабську сутність. Тільки замість догідливості і покірності до можновладців у них з’являється та ж холуйська жорстокість до залежних від них людей і таких же, як вони. Владу шарикови одержали раніше культури, освіти, і результати цієї помилки жахливі.
У повісті Булгакова професор Преображенський сам виправляє свою помилку. У житті зробити це набагато складніше. Прекрасний собака Шарик не пам’ятає, що був уповноваженим Шариковим і знищував бродячих собак. Дійсні шарикови такого не забувають. Раз отримавши владу, вони добровільно не віддадуть її. Тому соціальні експерименти, на хвилі яких піднімаються шарикови, небезпечніші за всі інші експерименти. І тому нові Преображенські повинні добре уявляти собі, що саме вийде з їхніх відкриттів, до чого призведе їхня байдужість. У житті за помилки треба платити занадто велику ціну. Адже навіть зворотне перевтілення Шарика не знімає проблему в цілому: як змінити світ, де усі шляхи відкриті шариковим і швондерам.
Объяснение:
К 3412 году уже существовали огромные космические корабли, на них люди перелетали в другие галактики и узнавали, изучали другие планеты. Изученным планетам давали названия: Красолла, Фуртик, Ларон, Кустимел, Байала, Пегас и Ариадна.
Однажды в небе засверкали лазерные лучи, послышался страшный грохот, и на Землю приземлилась огромная, размером с город, тарелка с пришельцами. Это были Звёздные воины.
Звёздные воины захватили всё человечество. Они поработили весь людской род. Люди не могли существовать в таких условиях и вынуждены были покинуть Землю. Они перелетали на планету Ариадна, потому что на этой планете были вода, кислород, и там можно было жить.
Ракеты были рассчитаны на 3.500 мест. Последняя уже была готова к старту, как вдруг выяснилось, что четырём девочкам не хватает места. Этими девочками были я и три мои ближайшие подруги. В большой ракете были маленькие запасные ракеты, рассчитанные на пять человек. В одну из таких ракет нас посадили. У нас была карта нашей галактики и соседней, куда мы должны были полететь. Нам предстояло пролететь через ковёр астероидов и Чёрную дыру. Когда мы должны были пролетать через ковёр астероидов, нам было очень страшно, потому что мы летели без взрослого пилота. Мы сами должны были аккуратно пролететь, не задев астероиды, чтобы не повредить корабль, а в Чёрной дыре мы должны были пролететь с максимальной скоростью, иначе нас бы закружило, и мы бы пропали в ней. Но мы были уверены в своих знаниях и силах, поэтому миновали эти препятствия и благополучно долетели на планету Ариадна к своим землянам. За этот полёт нам присвоили звание «Отважные пилоты».
Мы выросли и стали космическими пилотами. Мы перевозим туристов с планеты на планету в разных галактиках.
Объяснение:
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Михаил шолохов "судьба человека"- основная мысль