Тарас бульба дітовбивця чи патриот своєї батьківщини

Ми знайомимося з тарасом бульбою у мирній ій обстановці, під час невеликого перепочинку головного героя між ратними подвигами. гордість у бульби викликають сини остап і андрій, приїхали додому з навчання. тарас вважає, що духовна освіта - це лише частина необхідного молодій людині освіти. головне ж - бойове навчання в умовах запорізької січі. тарас ні створено для сімейного вогнища. побачившись після довгої розлуки з синами, він назавтра ж поспішає з ними на січ, до козаків. тут його справжня стихія. гоголь пише про нього: "весь він був створений для лайливої ​​тривоги і відрізнявся грубої щирістю своєї вдачі". головні події відбуваються в запорізькій січі. січ - це місце, де живуть люди абсолютно вільні і рівні, де виховуються сильні і мужні характери. для людей такого характеру немає нічого вище на світі, ніж інтереси народу, ніж свобода і незалежність вітчизни.  тарас - полковник, один з представників командного складу козацтва. бульба з величезною любов'ю ставиться до своїх товаришів-запорожців, глибоко поважає звичаї січі і не відступає від них. характер тараса бульби особливо яскраво розкривається в розділах повісті, що розпові про бойові дії запорізьких козаків проти польських військ.  так само виразно розкривається характер тараса в трагічному конфлікті з андрієм. любов не принесла андрієві щастя, вона відгородила його від товаришів, від батька, від вітчизни. таке не проститься навіть хороброго з козаків: "пропав, пропав безславно, як підла собака ". зраду батьківщині ніхто не може ні спокутувати, ні виправдати. у сцені синовбивства ми бачимо велич характеру тараса бульби. свобода вітчизни і козацька честь для нього - найголовніші поняття в житті, і вони сильніше батьківських почуттів. тому, перемагаючи власну любов до сина, бульба вбиває андрія. тарас, людина суворої і водночас ніжної душі, не відчуває ніякої жалості до сина-зраднику. без вагань він здійснює свій вирок: "я тебе породив, я тебе і вб'ю! ". ці слова тараса пройняті свідомістю найбільшою правди тієї справи, в ім'я якого він карає сина.  тепер ніхто не зможе докорити тараса в зневазі лицарськими ідеалами запорізької січі.  але й самому бульбі довелося незабаром загинути. глибоко зворушує сцена загибелі головного героя: гинучи у вогні, тарас звертається до своїх товаришів-запорожців зі словами напуття. він спокійно стежить за тим, як спливають його запорожці. тут тарас бульба видно у всій могутню силу свого характеру.  тарас бульба став втіленням образу борця за незалежність, вірного запорізьким традиціям, непохитного, упевненого в остаточній перемозі над ворогом. саме таким є образ тараса. у ньому відбиті риси російського національного характеру

1.Главный источник сведений о Диогене — Диоген Лаэртский, составивший книгу популярных (и зачастую недостоверных) анекдотов о древнегреческих философах. Согласно его описанию, философ Диоген был сыном менялы Гикесия. Оказавшись в Дельфах[1], он во оракула, чем ему заниматься, на что получил ответ: «переоценкой ценностей» (греч. παραχάραττειν τὸ νόµισµα). Первоначально он понял это изречение как «перечеканка монет», однако, будучи изгнанным, он осознал своё призвание в философии. В Афинах примкнул к Антисфену. Своё жилище он устроил возле афинской агоры в большом глиняном сосуде — пифосе, который закапывали в землю и в котором хранили зерно, вино, масло или хоронили людей. (Позднейшая историческая и художественная традиция приписала Диогену проживание в бочке[2], но древние греки бочек не делали). Однажды мальчишки разбили его дом. Позже афиняне предоставили ему новый пифос.

Диоген неоднократно спорил с Платоном. Однажды топча циновку, он восклицал: «Топчу спесь Платона». Когда Платон изрёк, что человек — это «двуногое животное без перьев», то Диоген ощипал петуха и назвал его платоновским человеком. Платон, в свою очередь, называл его «обезумевшим Сократом»[3]. Возражая учению Платона о сущности вещей, Диоген говорил: «чашу вижу, а чашности — нет». Секст Эмпирик пишет, что Диоген в опровержение апории Зенона о невозможности мыслить движение начал перед ним ходить[4]. Видя скудный образ жизни Диогена, Платон заметил, что даже в рабстве у тирана Сиракуз Дионисия он не мыл сам овощи, на что получил ответ, что если бы мыл овощи сам, то не оказался бы в рабстве.

Диоген эпатировал современников, в частности, принимал пищу на площади (во времена Диогена публичный приём пищи считался неприличием) и открыто занимался рукоблудием, говоря при этом: «Вот кабы и голод можно было унять, потирая живот!»[5]. Однажды Диоген на городской площади начал читать философскую лекцию. Его никто не слушал. Тогда Диоген заверещал по-птичьи, и вокруг собралась сотня зевак. «Вот, афиняне, цена вашего ума, — сказал им Диоген. — Когда я говорил вам умные вещи, никто не обращал на меня внимания, а когда защебетал, как неразумная птица, вы слушаете меня разинув рот». Диоген считал афинян недостойными называться людьми. Он насмехался над религиозными церемониями и презирал верящих снотолкователям. Демагогов и политиков он считал льстецами черни. Себя объявил гражданином мира; пропагандировал относительность общепринятых норм морали.

2.Для общего развития!В рассказе "13 подвиг Геракла" Фазиль Искандер показывает, что обманывать, выкручиваться ради своей шкуры (в данном случае – ради от вполне заслуженной из-за невыполненного домашнего задания двойки) - дело нечестное и подлое и что любой обман рано или поздно будет раскрыт. 

3.В рассказе "13 подвиг Геракла" Фазиль Искандер показывает, что обманывать, выкручиваться ради своей шкуры (в данном случае – ради от вполне заслуженной из-за невыполненного домашнего задания двойки) - дело нечестное и подлое и что любой обман рано или поздно будет раскрыт. 

Объяснение:

Ведь Джим еще не видел ее замечательного подарка. Она поспешно протянула ему цепочку на раскрытой ладони. Матовый драгоценный металл, казалось, заиграл в лучах ее бурной и искренней радости.- Разве не прелесть, Джим? Я весь город обегала, покуда нашла это. Теперь можешь хоть сто раз в день смотреть, который час. Дай-ка мне часы. Я хочу посмотреть, как это будет выглядеть все вместе.Но Джим, вместо того чтобы послушаться, лег на кушетку, подложил обе руки под голову и улыбнулся.- Делл, - сказал он, - придется нам пока спрятать наши подарки, пусть полежат немножко. Они для нас сейчас слишком хороши. Часы я продал, чтобы купить тебе гребни. А теперь самое время жарить котлеты.Волхвы, те, что принесли дары младенцу в яслях, были, как известно, мудрые, удивительно мудрые люди. Они то и завели моду делать рождественские подарки.