Составьте сочинение на тему "каким я представляю себе геракла" 15-25 предложений. можно с эпиграфом) главное заранее

Геракла я узнала его  подвигам. для меня геракл - это пример непобедимого мужества, великой доблести, чести и  силы. он стремился людям, бороться со всем злым и несправедливым. 

На офицерской вечеринке, где присутствовал Печорин, зашёл разговор о мусульманском поверье, будто судьба человека написана на небесах (это и есть фатализм – вера в непоколебимое предопределение участи, в то, что от рока не уйдёшь). Известный странным, молчаливым характером поручик-серб Вулич, вдруг предложил пари на деньги, обещая, что сейчас испробует на самом себе, может ли человек своевольно располагать своею жизнью, или каждому заранее назначена роковая минута.Печорин принял пари, высыпав на стол два десятка червонцев. Никто не знал, как именно собирается Вулич устроить свой необычный опыт. Оглядевшись, серб снял со стены один из висевших на ней пистолетов. Не зная, есть ли в пистолете пуля, он насыпал туда пороха.

Все замерли. Наблюдая за гипнотизирующим, загадочным взглядом Вулича, Печорин невольно произнёс: «Вы сегодня умрёте!» Среди старых воинов господствовало убеждение, что часто на лице человека, который должен умереть через несколько часов, есть отпечаток неизбежной судьбы. Печорину показалось: он заметил его у Вулича.

Но тот спокойно приставил пистолет к виску, сказав Печорину: «Бросьте кверху одну из карт». Печорин подбросил червонного туза. В момент, когда туз упал на стол, Вулич спустил курок – и случилась осечка!Все с облегчением вздохнули. Чтобы проверить, заряжен ли всё-таки пистолет, серб выстрелил из него ещё раз – в висящую над окном фуражку. Грохнул выстрел, фуражка оказалась пробитой насквозь. В пистолете была пуля! Присутствующие оцепенели.

Выиграв пари, Вулич забрал деньги Печорина. «Всё же мне казалось, будто вы непременно должны нынче умереть», – вновь проговорил тот, и от этих слов Вулич почему-то смутился.

 

Офицеры разошлись. Печорин задумчиво брёл в темноте к дому – и вдруг наткнулся на разрубленную пополам свинью. Тут же подбежали два казака, рассказывая: один их известный буйным нравом товарищ напился и только что выбежал на улицу, махая шашкой. Свинью, по-видимому, убил он. Казаки пошли дальше разыскивать буяна.

Придя домой, Печорин лёг спать, но вскоре был разбужен стуком в окно. У крыльца стояли три офицера, крича: «Вулич убит!» Он шёл по улице, встретил того самого казака с шашкой, остановился и спросил, кого он ищет. «Тебя!» – ответил казак и разрубил Вулича от плеча почти до сердца. Перед смертью серб успел сказать: «Он прав!». Печорин понял, что эти слова относились к нему.

Убийца заперся в пустой хате. Её окружили, но он не хотел сдаваться и грозил рубить и стрелять в каждого, кто попытается к нему войти. Казаки думали стрелять в окно хаты, но Печорин предложил: «Я попытаюсь взять его живым».Убийцу стали отвлекать уговорами через дверь. В это время Печорин быстро оторвал ставень и прыгнул в хату вниз головой. Пуля преступника просвистела над его ухом, но, оказавшись на полу, он успел схватить убийцу за руки. Выбившие дверь казаки связали его.

«После всего этого как бы, кажется, не сделаться фаталистом? Но как часто мы принимаем за убеждение обман чувств или промах рассудка!..»

Печорин рассказал обо всём Максим . В ответ немудрящий старик только покачал головой: «Эти азиатские курки часто осекаются, если дурно смазаны или не довольно крепко прижмешь пальцем… Но жаль беднягу… Черт же его дернул ночью с пьяным разговаривать!..»

Объяснение:

Михайло Стельмах «Гуси-лебеді летять» аналіз – тема, ідея, жанр, головні герої, сюжет та інші питання розкриті в цій статті.

Зміст «Гуси-лебеді летять» аналіз твору Герої твору «Гуси-лебеді летять»

Особливості твору «Гуси-лебеді летять» Про що «Гуси-лебеді летять» «Гуси-лебеді летять…» історія створення «Гуси-лебеді летять» аналіз твору Рік написання: 1963 Жанр: автобіографічна повість Тема «Гуси-лебеді летять»: зображення життєвої долі українського села першої половини ХХ століття, епізодів з власного дитинства М. Стельмаха, коли він був дев’яти-десятирічним хлопчиком.

Ідея «Гуси-лебеді летять»: автор закликає не бути «холоднооким», уміти бачити красу, любити рідну землю, що «така свіжа, така м’яка, мов колиска», «щоб люди мали людяність у серці, хліб на столі і не журились». Герої твору «Гуси-лебеді летять» Михайлик, його мати та батько, дід і баба, попова наймичка Мар’яна, дівчина Люба, кобзар Левко, майстер на всі руки дід Дем’ян, ну і, звичайно, дядько Себастіян — це полюс добра. А полюс зла — улізливий кар’єрист Юхрим Бабенко, «скупий рицар» дядько Володимир, дядько Сергій з його «темною душею»… Особливості твору «Гуси-лебеді летять» • розповідь від першої особи; • автобіографічність; • символічний образ гусей-лебедів; • зв’язок з народознавством; • наявність ліричних відступів (розмірковування хлопчика над власними вчинками, поведінкою інших людей, сприйняття ним оточуючого світу; розповідь про минуле життя інших героїв). Про що «Гуси-лебеді летять» Тільки-тільки відлютувала громадянська війна. Через село хвилями прокочувалися червоні козаки, гетьманці, січові стрільці, петлюрівці, пройшло, відступаючи військо Пілсудського. У лісах іще блукають ті, кого голова комнезаму дядько Себастіян називає бандитами. З Херсонщини прибивається виснажена жінка з дитиною,— там голод. Про голод у південних селах говорять дядьки в своїх стихійних «політбесідах», згадуючи і про підступну «багряницю», Антанту, розруху. «Рощот панам» вони вже дали — поміщицькі маєтки, економії розгромлено, ще «коли настала революція». Незаможники тепер ведуть суперечки про землю, їм якраз нарізають ділянки з колишнього панського поля. Цікаво коментує розвиток подій церковний староста, який до нової влади ставиться недовірливо, причому деякі його критичні репліки влучають у ціль досить точно: «…колись усі були люди, а тепер стали — куркулі, середняки і злидні»; «…що було моїм, то було моїм, а тепер ніхто не добере, де моє, де твоє, а де наше». «Гуси-лебеді летять…» історія створення У 1963 році Михайло Панасович Стельмах написав повість про власне дитинство — «Гуси-лебеді летять», де показує людей і обставини так, як він їх побачив, запам’ятав, зрозумів. Повість «Гуси-лебеді летять» М. П. Стельмах присвятив своїм батькам — «з любов’ю і зажурою». У творі М. Стельмах показав лад сільського життя з його естетикою, педагогікою й етикою не в якомусь законсервованому стані, а в складній історичній динаміці — під колючими вітрами часу (1921–1922 роки).