Все пословицы и поговорки из романа капитанская дочка

Народные пословицы и поговорки, встречающиеся в повести а. с. пушкина «капитанская дочка» . 1. береги платье снову, а честь смолоду. 2. семь бед – один ответ. 3. зашел к куме, да засел в тюрьме. 4. лошади чужие, хомут не свой, погоняй, не стой. 5. в огород летал, конопли клевал: швырнула бабушка камушком, да мимо. 6. стали к вечерне звонить, да попадья не велит. 7. поп в гостях, черти на погосте. 8. будет дождик – будут и грибки. 9. частый гребень, да веник, да алтын денег. 10. худой мир лучше доброй ссоры. 11. быль молодцу не укор. 12. конь о четырех ногах, да спотыкается. 13. вместе жить– вместе и умирать. 14. незваный гость хуже татарина. 15. небо с овчинку показалось. 16. кто ни поп, тот батька. 17. послужи верой и правдой. 18. бог тебе судья. 19 казнить так казнить, миловать так миловать. 20. с лихой собаки хоть шерсти клок. 21. семи пядей во лбу. 22. долг платежом красен. 23. утро вечера мудренее. 24. держать ухо востро. 25. закутим, запьем – и ворота запрем. 26. совет вам да любовь. 27. не все то ври, что знаешь.

        создатель “слова о полку игореве” написал свое произведение в 1185 году. в это время великая русь и киев находились в трудном положении. огромное государство, созданное великим князем олегом, процветавшее во время правления владимира святославича и ярослава мудрого, стало дробиться на многие княжества и приходить в упадок. киев сохранял древние традиции своей доблести, он славился преданиями, могилами прославленных князей, начиная с олега. киевский князь носил звание “великого князя”. разделение страны на мелкие княжества сопровождалось кровопролитными междоусобицами князей, желавших захватить наиболее богатые земли. в это время половцы близко подошли к южным границам руси. в 80-х годах xii века князь святослав всеволодович, собрав князей и их дружины, сразился с половцами. они были отброшены в степи. но в 1185 году князь игорь новгород-северский, собравший небольшое войско, пошел в поход на половцев. княжеская дружина была разбита, а сам князь попал в плен. после этого события половцы, почувствовавшие разобщенность князей, стали совершать частые набеги на русь. своим походом игорь, сам того не желая, открыл путь половцам на родную землю.         “слово о полку игореве” — памятник . это величайшее художественное творение своего времени, в котором с большой точностью передан образ древней руси. главным чувством, волновавшим автора “слова о полку игореве” была любовь к родине, к земле, к народу. автор скорбит о разъединении великой руси. он — великий мыслитель — рисует разные слои народа xii века. он противопоставляет смелость, доблесть и трудолюбие простых людей стремлению князей к обособлению. дружинники, куряне, им описаны как “опытные воины”, а воины-богатыри черниговцы “без щитов, с засапожными ножами кликом полки , звоня в продедовскую славу”.

Моє враження від новели Рея Бредбері "Посмішка"

Коли я читаю новели Рея Бредбері, у мене виникає якесь тяжке відчуття. Він спонукає мене замислюватися над багатьма проблемами нашого земного існування і майбутнім планети Земля та її "хазяїв". Письменник, намагаючись уявити майбутнє планети людей, настроєний дуже песимістично. Людство, з точки зору Бредбері, само собі вкорочує життя, гублячи свій дім, руйнуючи красу Землі, маленького куточку Всесвіту, створеного Богом для щастя людини.

Поринаючи з перших рядків в зміст новели, відчуваєш жах. Планета спотворена останньою війною. Міста зруйновано, доріг немає, земля пересичена радіоактивними брудом так, що вночі світиться. Люди в якомусь лахмітті, брудні. Вони ненавидять своє минуле, ненавидять і теперішнє. У них нема майбутнього. Що ж у них залишилось? Тільки якісь сумнівні дикі радощі доруйнувати те, що залишилося від цивілізації. Люди з ранку займають чергу, щоб плюнути на відстані в картину "Мона Ліза", яку тримають поліцейські і слідкують за тим, щоб в неї не кидали камінням. Жінка на полотні дивилась на цей натовп навів людей і всміхалась таємничо-печально. Хлопець теж дивився на її посмішку, і серце його калатало у грудях, а в душі звучала музика. Більше жоден у черзі не відчував того, що відчував цей хлопчик. Вона красою своєю пробудила в серці дитини почуття, які у дорослих давно вмерли. Він не міг ганьбити красу. А далі взагалі мерзенна сцена: влада постановила віддати портрет місцевим жителям на знищення. Це апофеоз відлюдності. "У натовпі вили, а руки клювали портрет, мов голодні птахи." Тому вдалось у цьому дикому натовпі вирвати і собі шматок картини. Ховаючи його, він стиснув руку біля грудей. Схлипуючи, Том побіг туди, де тепер був його дім, якщо залишки силосної башти можна було ним назвати... Сім'я зустріла його хропінням та стусанами спросоння. У місячному сяйві Том розтулив пальці, розглядів шматок замальованого полотна і побачив Посмішку. Вона лежала на його долоні. Хлопчина дивився на неї і повторював про себе: "Посмішка, чудова посмішка..."