На какие были отношения отца и сына дубровских? ?

Взаимопонимание, поддержка царят в отношения между отцом и сыном. сын - почти копия своего отца. однако его отличие - стремление к свободе, в то время как отец привязан к старому укладу жизни. они оба любят справедливость и одинаково горды.

ответ:

головні герої поеми «давня казка» — поет та лицар бертольд. дія відбувається ніби поза часом, але ми підсвідомо вважаємо усе описане ситуацією, що мала місце у давнині: ще б пак, лицарі, прекрасна , військові походи… але занурюючись у сюжет, ми забуваємо про те, що описані події не втратили своєї актуальності і дотепер. авторка окреслює головний конфлікт поеми: це суперечності між поетом, який виступає ніби узагальненим образом поета як такого, співця краси природи, виразника народної думки, і лицарем бертольдом, який уособлює узагальнений тип правителя, ласого до грошей та статків, приземленого, амбіційного, несправедливого.

дійшовши таких висновків з прочитаного, розкривши той прихований зміст, те широке узагальнення, на основі якого побудувала леся українка свою поему, ми розуміємо, що «давня казка» має місце і в xxi сторіччі… згадаймо часи срср (адже це було так зокрема репресії, яких зазнавали діячі культури та літератури, журналісти і вчені. хіба це не поети, ув’язнені злим лицарем? поет не боявся ув’язнення, адже знав, що його вільні думи-чарівниці , його нащадки та послідовники його магічному слову і далі поширюватись світом, нести не лише красу мистецтва, а й ідеї справедливості, рівності. так само й громадські діячі xx сторіччя не соромились та не боятись висловлювати свою думку, знаючи, що правда переможе; навіть якщо прийдеться віддати за неї життя, — їхня справа не марна.

ми пам’ятаємо цей непростий період в нашій історії і шануємо людей, які показали себе сміливими борцями за свободу. але чи зникла ця проблема зараз? вже постала «правда нова», яку ніби пророкувала нам видатна поетеса? це непросте питання. адже в нашій країні немає утисків з боку влади щодо журналістів, письменників, поетів. кожен може вільно висловитись, навіть якщо його позиції не збігаються з чиєюсь думкою… це на поверхні, але мені здається, що проблеми все-таки залишились… кілька років тому в україні було проведене і отологічне опитування серед працівників змі, в якому спитали, чи впливає політика редакції на думки, висловлені в дописах журналістів. і близько сорока відсотків відповіли, що впливає… на мою думку, причиною цього є не тільки «неправильна» політика редакції, а й спосіб мислення людей: ще й досі, а не побоювання з приводу висловлення своїх думок, підсвідомо ще боїмось сказати бодай слово всупереч. я сподіваюсь, що з часом такий спосіб мислення, такий спосіб поведінки зміниться. та він і зараз змінюється, тож часи правди нової, мабуть, не за горами…

нещодавно я дізнався, що за звичайними для нас речами (телебачення, радіо, газети) ховаються цілі наукові галузі: психологія, соціологія, правознавство досліджують феномени, пов’язані зі змі. кажуть, що журналісти не стільки відображують громадську думку, скільки творять її. і добре, якщо це поет з «давньої казки», який закликає людей до боротьби за справедливість. але часто журнали та телебачення впливають на нас не зовсім позитивно. крім того, я також дізнавався про важливе поняття «інформаційної безпеки» та «інформаційного нападу» — коли відбувається спеціально зорганізований інформаційний вплив на глядачів… виходить, коли спала боротьба між «правителями» та «поетами», загострилась боротьба між самими «поетами»?

всі ті процеси, що мають місце в річищі впливу змі на людей, приховане протистояння чи тиск політики на журналістику — дуже складні і ми не можемо зовні їх осягнути, а відтак не можемо й знайти шлях розв’язання багатьох проблем. але існують науковці: психологи, соціологи, правознавці та й просто і громадські діячі, які займаються і займатимуться цими проблемами. тож розраховуємо на їхню компетентність та на нашу власну обачливість і чесність перед собою. тоді, можливо, часи «нової правди» настануть дуже скоро.

ответ: из детства -- «приключения алисы в стране чудес»; помню, как ещё в совсем маленьком возрасте записывал на диктофон, преувеличенно интонируя строки, смехотворные колыбельные герцогини. упивался всем невозможным, фантастическим и тёмным, играя, как правило, с самим собой. поэтому, наверно, увидев на полке «кысь», я, будучи четвероклассником, прочитал на одном дыхании то, что родители неприязненно окрестили «абсурдом» (а через шесть лет – перечитал, восприняв уже по-серьёзному).

повстречав достоевского рано, я не понял его, но, пройдя на уроке «преступление и наказание» и прочитав сразу после этого «идиота», сразу же, с нездоровым блеском в глазах, ударился в рассуждения об идеальном мире через цветастую призму гуманистической идейности, признавая человеколюбие единственной ценностью и страдание человека – единственной непреложной истиной.

объяснение: вот