"она понравилась сначала а тут вдруг и он нашел что она безобразна и не захотел больше держать ее у себя пусть идет куда хочет." из какого произведения этот отрывок?

Этот отрывок из произведения  г.х.андерсена «дюймовочка».

ответ:Головний герой роману “П’ятнадцятирічний капітан” – Дік Сенд. Він був сиротою, виріс у дитячому будинку. Хлопчик був дуже обдарованим.

У чотири роки він навчився читати, писати й рахувати. Ще змалечку його вабило море. У вісім років він пішов юнгою на корабель, який плавав у Південних морях. Тут він став навчатися моряцького ремесла. Офіцери залюбки ділилися своїми знаннями та досвідом із допитливим, здібним хлопцем.

Згодом капітан Халл познайомив відважного хлопця – з каліфорнійськи судно власником Джеймсом Уелдоном. Той зацікавився сиротою і віддав Діка до школи в Сан-Франциско. У школі Дік особливо захоплювався географією та історією подорожей. На китобійній шхуні “Пілігрим” Дік був матросом. Адже справжній моряк повинен добре знати і китобійний промисел.

Дік був щасливий, що вирушив у плавання на судні свого благодійника Джеймса Уелдона. Кораблем командував його покровитель капітан Халл. Робота моряка підготувала хлопця до життєвої боротьби.

У п’ятнадцять років він уже міг брати на себе відповідальність і доводити до кінця свої задуми.

На борту “Пілігрима”

також перебували місіс Уелдон, її, маленький син Джек, зен Бенедикт. Пізніше у відкритому океані на уламках судна “Пілігрим” підібрав п’ятьох негрів. Приємне життя на шхуні перервав трагічний випадок.

Капітан Халл, боцман і матроси загинули під час полювання на кита. На борту “Пілігрима” залишився лише один моряк – Дік Сенд, п’ятнадцятирічний новачок. Тепер він став капітаном. Юнак розумів, яку велику відповідальність бере на себе.

Але іншого виходу не було. Дік Сенд багато чого вмів робити на кораблі, однак йому ще бракувало знань. Йому важко було визначити місцеперебування корабля в океані, проте він не злякався.

Він розумів, що доля корабля і всіх його супутників була у його руках.

І Дік зміг би привести шхуну до берегів Америки, якби не підступність Негоро. Кок Негоро підклав під єдиний на кораблі компас шматок заліза. Через це стрілка почала показувати неправильний напрямок. Тому замість Америки корабель прибув до Африки.

Коли судно підходило до африканського берега, здійнявся сильний вітер. Тільки завдяки винахідливості юного капітана усі пасажири опинилися на березі неушкодженими, хоча “Пілігрим” розбився. Багато небезпечних пригод довелося пережити команді “Пілігрима” в Африці.

Але і на суші Дік відчував себе відповідальним за долю людей, які довірилися йому. Потрапивши в неволю, він переживає за долю місіс Уелдон та маленького Джека більше, ніж за власне життя. Він ні на мить не залишає надії на втечу з полону та повернення до Америки разом зі своїми друзями.

Нарешті у цій небезпечній подорожі настав щасливий кінець. Дік Сенд, місіс Уелдон, Джек, кузен Бенедикт, Геркулес повернулися до Каліфорнії. Але цей щасливий кінець не прийшов сам собою. За нього боролася вся команда “Пілігрима”.

А той, хто сміливо долає перешкоди, завжди перемагає. Після повернення у Сан-Франциско юнак завзято взявся до навчання. У вісімнадцять років він із відзнакою закінчив мореплавну школу і став капітаном.

У мене немає сумнівів у тому, що Дік Сенд буде прекрасним капітаном. Бо він ніколи не пасує перед труднощами, ніколи не залишає товаришів у біді, сміливо зустрічає небезпеку та любить море.

Объяснение:

ольшое место в романе-эпопее "Война и мир" занимают образы Кутузова и Наполеона. С показа двух великих полководцев автор пытается разрешить проблему, кто же является главным в историческом процессе: личность или массы. Находясь во главе армий, Наполеон и Кутузов не только направляли военные действия, но также распоряжались судьбами людей, им подчиненных. Толстой в своем романе отразил свой взгляд на войну, на роль выдающейся личности и народа.

Автор романа открыто говорит о своем неприятии Наполеона, его захватнической политики, тем самым принижая достоинства и заслуги этого полководца. Симпатии писателя на стороне Кутузова, истинно народного полководца, которого не воспринимало высшее общество, осуждавшее его тактику ведения войны. Простота, доброта, скромность, близость к простому солдату - вот те чувства, которые выделяет Толстой в Кутузове. Именно поэтому фельдмаршал не соответствует представлениям света о командующем русской армией.

Кутузов и Наполеон являются антиподами в романе. Отношение писателя к ним также различно.

Наполеон - кумир своего времени, перед ним преклонялись, ему подражали, видели в нем гения и великого человека. Слава о нем облетела практически весь мир. Но Толстой не идеализировал этого всеобщего кумира, постепенно в романе идет развенчание его как полководца и как великой личности. Вот как Толстой описывает "великую армию" Наполеона: "Это была толпа мародеров, из которых каждый вез или нес кучу вещей, которые ему казались ценны и нужны". Человек, возомнивший себя властителем мира, был очень далек от простого солдата и своей армии, благодаря которой он достиг высот величия. Это эгоист, думающий только о себе и своих желаниях, все подчиняющий только своим прихотям. "Все, что было вне его, не имело значения, потому что все в мире, как ему казалось, зависело только от его воли". Толстой показывает, что все это только прихоть, самообман. Наряду с высокомерием Бонапарту присущи и лицемерие, и позерство, и фальшь: "Со свойственною итальянцам изменять произвольно выражение лица, он подошел к портрету и сделал вид задумчивой нежности". Даже перед портретом сына он играет роль.

Наполеон жесток и вероломен. Ему безразлична судьба армии. Он равнодушно взирает на гибель уланов, переправляющихся через реку, он безразличен к гибели простых солдат, так как они только орудие для достижения им своих целей. Ему льстит любовь народа, но при этом Бонапарт не испытывает ни капли благодарности, все были обязаны беспрекословно подчиняться его воле. Больше всего поражает отношение французского императора к этой войне, имеющей своей целью порабощение Европы, России, всего мира. Он относится к войне как к чему-то естественному в человеческой истории: "Война- игра, люди- пешки, которые следует правильно расставить и двигать", "Шахматы расставлены; игра начнется завтра".

Свое отношение к Наполеону автор выражает через портретные зарисовки, которые отличаются реалистичностью и ироничностью: "Маленький человек в сером сюртучке.. . Он был в синем мундире, раскрытом над белым жилетом, спускавшимся на круглый живот, в белых лосинах, обтягивающих жирные ляжки коротких ног".

Совсем другое отношение Толстого к Кутузову. Здесь и любовь, и уважение, и понимание, и сострадание, и восторг, и восхищение. С каждой новой встречей автор все больше и больше раскрывает образ народного полководца. С первых минут знакомства мы начинаем уважать этого человека, так же, как и сам автор. Он близок к народу, ему присущ истинный патриотизм, он лишен всякой рисовки. Мы видим его скромность и простоту, ему близок и дорог простой солдат. Мы чувствуем, как страдает Кутузов, видя бегущих с поля боя русских воинов. Командующий и его армия едины, именно это показал автор в своем произведении.

Такими разными предстают перед нами Наполеон и Кутузов в романе Л. Н. Толстого "Война и мир". С этих образов писатель хотел показать свое отношение к великим личностям и их роли в истории.