Сказку краткую про растение или о животном

Жила была кошка муся.ее любили весь двор.

Главные герои рассказа Радия Петровича Погодина "Время говорит: пора" - дети, живущие в коммунальной квартире. Три мальчика. Борька, Володька и Женька.

Рассказ начинается с описания раннего утра - все взрослые встают в 6 часов утра и идут на работу. У них такие, "советские" профессии - ткачиха, фрезеровщик, шофер, строитель. Один представитель интеллигенции, и тот работает в экспериментальном цехе исследовательского института.

Дети сталкиваются с трудностями. Из Женьки, это тот, что из интеллигентной семьи, растет при и карьерист плюс еще и "низкопоклонник перед Западом". У Володьки после смерти матери пьет отец (подробно описано, как он постепенно спился и погиб в ходе рассказа), Володьке нелегко, и он ищет свой путь в этой жизни. И находит: идет на работу на тот завод, где до смерти жены работал его отец, причем был там знаменит как великолепный сварщик. Володька решил пойти по стопам отца и, видимо, исправить его ошибки. И другие дети знают, что, когда время скажет: пора, они сделают свой шаг в светлое будущее.

Головна думка твору "Дивак" ⇒ Світ природи такий самий неповторний, як і внутрішній світ людини. Кожна особистість є створінням природи, тому всі ми неоднакові. Люди, які мають особливий внутрішній світ сприймаються суспільством як диваки, проте кожну особистість характеризують лише її вчинки. 

АБО ТАК : Григір Тютюнник називає своє оповідання "Дивак". Подібні слова звучать з уст дітей, дорослих на вигоні, навіть рідного діда. З тлумачного словника читаємо, що дивак — людина з дивною, незвичною поведінкою; яка відрізняється своїми поглядами, діями від оточення.  Саме такою назвою автор не згоджується з односельцями Олеся, а підкреслює особливий внутрішній світ малого героя. На мою думку, бути не таким, як усі – це не значить бути гіршим!  

Не зрозумів Олесиних слів гурт дітей на льоду, бо любив бешкетувати. Не збагнула творчого натхнення учня стара учителька Матильда Петрівна, бо вчила за програмою, яка не передбачала індивідуальності. Дядьки на вигоні називають Олеся дивакуватим, бо вже пристосувались до нелегкого життя, несправедливості та неправди. Рідні люблять хлопця, але і дід не розуміє внука. Прокіп ображає тварин, не гребує  взяти чуже, його настанови вчать пристосовуватися до життя.  

Серед усіх персонажів відчуваємо, що тільки мати по-справжньому на стороні Олеся. І не тільки тому, що він її син. Бо ким би не став хлопець, коли виросте, він залишиться доброю та співчутливою  людиною, не завдасть болю та шкоди. Головна думка в тому що саме люди добрі та щирі, як Олесь, небайдужі до чужого  болю, стають волонтерами, добровольцями, роблять світ добрішим й справедливим.