Направление "спорь поколений вместе и врозь", сочинение на тему: "острее жалить боль, когда её причиняет кто-нибудь из близких."

Явот скину, кому-то я написал сочинение, ты переделай, как ты понял, я написал понятно и точно, так дерзай! что такое любовь? любовь- это   чувство человека, привязанность к чему-либо а что такое внимание? внимание- это когда тебя видят, замечают в окружающем мире. теперь поговорим о любви и внимание в окружающем нас мире. иногда , когда тебе тяжёло в трудную минуту, ты понимаешь, что выхода нету, но знаешь что тебя любят. и жить нужно ради них, тебе становится легче. когда-то мама с папой тебе '' встать на ноги '', ты с ними играл, развивался, наслаждался жизнью, но бывет что ты забываешь о них, и им становится одиноко, никто на них не обращает внимания, они же старики, но если знать , как они чувствуют и понимают, что они с тобой играли, тебя учили, а ты на них не обращаешь внимания, они начинают думать, что ты их не любишь. и ты и обнимешь их так. как в детстве приходя со школы или с садика.  давайте любить всех кто любит нас, а также не забывайте своих родителей!

Объяснение:

ЖІНОЧІ ОБРАЗИ. У романі «Айвенго» В. Скотт відтворює англійську дійсність часів середньовіччя, часів лицарських турнірів і подвигів на честь пре­красних дам. Проте частіше мужнім воїнам доводилося боротися не за честь жінок, а за гроші та владу. Один із героїв-злодіїв, де Брасі, звертаючись до Ровени, говорить: «Невже ти не знаєш, що честолюбство й користь породжують не менші ревнощі, ніж кохан­ня». У XII ст. (події саме цього періоду зображені в романі) полі­тична ситуація в країні ускладнилася міжусобною ворожнечею ан­глосакських і норманських феодалів, та боротьбою кріпаків проти цих двох ворожих таборів. Чоловіки сперечалися, боролися, але весь цей час їх підтримували вірні подруги. Жінки, зображені В. Скот­том, мають різні характери, різні уподобання, проте всіх їх об’єднує надзвичайна духовна сила і вроджена шляхетність.

Ровена походить із давнього аристократичного роду, проте пове­дінка її не така вже типова для жінок того часу. Письменник не­одноразово звертає увагу читача на красу цієї дівчини: вона висока на зріст, має білосніжну шкіру, благородні обриси голови й облич­чя. Особливо вражають очі Ровени — очі справжньої жінки, справж­ньої королеви краси: «Здавалось, очі ці були здатні як запалювати, так і заспокоювати, як наказувати, так і вмовляти…».

Ровена демократична, оскільки звикла керуватися своїм серцем, а не примхами оточуючих чоловіків. Уже у першому епізоді, коли ми знайомимося з героїнею, можна переконатися у справедливості цієї думки.

Ровена виходить назустріч гостям, незважаючи на здивування та невдоволення Седріка. Це був виклик, породжений таємницею, яку вона приховувала в серці. Подорожні прибули з Палестини. А Ровена чекала новин з цієї країни, бо туди поїхав її коханий Айвен­го. Ровена не менш смілива, ніж її обранець Айвенго. Ровена захи­щає коханого, хоча й не знає, чи залишився він живим. Так само сміливо поводить вона себе, опинившись у полоні розбійників. Хоча, з іншого боку, вона впливає на свого ворога де Бефа не сміливими вчинками, а жіночою слабкістю й сльозами. На мій погляд, образ Ровени надто ідеалізований — її вчинки можна передбачити, а тому набагато цікавішим є образ вродливої єврейки Ребеки.

Протягом усього роману автор підкреслює, що Ребека ані кра­сою, ані благородством, ані шляхетністю не поступається представ­ницям найславніших норманських та англосаксоньких родів: «І хоча погордливі дами, які сиділи на верхній галереї, із ненавистю диви­лися на чарівну єврейку, потай вони заздрили її красі та багатству». На відміну від цих аристократичних красунь, Ровена не тільки шляхетна, а в першу чергу, добра. Саме вона врятувала Айвенго від неминучої смерті, коли його було поранено на лицарському турнірі.

Ребека — це справжній лицар, хоча й жіночої статі. Згадаємо, приміром, її слова, звернені до злодія Буагільбера: «Перед тобою стояв вибір: пролити кров невинної жінки або ризикнути своїми земними вигодами й надіями». Сама Ребека зробила правильний вибір: ми можемо припустити, що вона була закохана в Айвенго, але, шануючи його почуття до Ровени, відмовилася від будь-яких зазіхань. На захисті Ребеки були сила волі, гострий розум, а до того ж їй вже доводилося боротися із небезпекою. Дівчина розумі­ла, що насправді загрожувало їй та представникам її народу. Мож­ливо, саме тому вона обрала у житті шлях небезпечний, вирішив­ши присвятити себе служінню людям.

У передмові автор наголошує на тому, що сюжетна лінія Ребе­ка — Айвенго була введена їм навмисно. Головним своїм завданням він вважав довести читачеві, що справжня доброчесність не завжди винагороджується.

Кожен з нас повинен навчитися стримувати свої бажання й при­страст за життям доводить, що самозречення та пожертва своїми пристрастями заради обов’язку рідко бувають ви­нагороджені і що внутрішнє усвідомлення виконаних обов’язків дає людині істинну винагороду — душевний спокій, який ніхто не може ані відібрати, ані дати».

З цією ж метою В. Скотт виводить інший жіночий образ — об­раз старої Ульріки. Колись вона була вільною і щасливою, але Це тривало недовго. Замок її батьків захопили норманці. Вони вбили батька й братів Ульріки, а її саму зробили коханкою, рабою своїх пристрастей. Минув час — і Ульріка поступово звикла до свого рабсь­кого становища. Ставши свідком визволення родового замку Торки- ля Вольфгангера військом Робін Гуда, вона вирішила помститися за роки свого приниження. Жінки, зображені В. Скоттом у романі «Айвенго», викликають повагу й шанування — вони прекрасні, вони сміливі й сильні духом.

1881 - поступает в Елецкую гимназию, но, не окончив четырёх классов, продолжает образование под руководством старшего брата Юлия - сосланного народовольца.

1887 - первое напечатанное стихотворение ("Над могилой Надсона").

1889 - начинает работать корректором, статистиком, библиотекарем, газетным репортёром.

1891 - в Орле выходит сборник "Стихотворения 1887-1891 гг.".

1892 - Бунин вместе с гражданской женой В.В.Пащенко переезжает в Полтаву, где служит в земельной городской управе. В местной газете появляются статьи, очерки, рассказы Бунина. В 1892-94гг. стихотворения и рассказы Бунина начинают печататься в столичных журналах.

В 1893-94гг. Бунин испытывает огромное влияние Л.Н.Толстого, который воспринимается им как "полубог", высшее воплощение художественной мощи и нравственного достоинства; апофеозом такого отношения станет позже религиозно-философский трактат Бунина "Освобождение Толстого" (Париж, 1937).

1895 - Бунин бросает службу и уезжает в Петербург, затем в Москву, входит в столичную литературную среду, знакомится с Н.К.Михайловским, А.П.Чеховым, К.Д.Бальмонтом, В.Я.Брюсовым, В.Г.Короленко, А.И.Куприным и др. Первоначально дружеские отношения с Бальмонтом и Брюсовым в начале 1900-х гг. приобрели неприязненный характер, и до последних лет жизни Бунин исключительно резко оценивал творчество и личности этих поэтов.

1897 - выход книги Бунина ""На край света" и другие рассказы".

1898 - стихотворный сборник "Под открытым небом".

1899 - знакомство с М.Горьким, который привлекает Бунина к сотрудничеству в издательстве "Знание". Дружеские отношения с Горьким будут продолжаться до 1917г., а затем прервутся из-за неприятия Буниным политической ориентации и деятельности революционно настроенного Горького.

1900 - появление в печати рассказа "Антоновские яблоки". В этом же году Бунин предпринимает путешествие в Берлин, Париж, Швейцарию.

1901 - выходит сборник "Листопад", получивший Пушкинскую премию.

1904 - путешествие по Франции и Италии.

1906 - знакомство с В.Н.Муромцевой (1881-1961), будущей женой и автором книги "Жизнь Бунина".

1907 - путешествие в Египет, Сирию, Палестину. Итогом поездок по Востоку становится цикл очерков "Храм Солнца" (1907-11).

1909 - Академия наук избирает Бунина почётным академиком. Во время поездки по Италии Бунин посещает Горького, жившего тогда на о. Капри.

Помимо собственного литературного творчества Бунин занимается переводом. Среди его поэтических переводов - "Песня о Гайавате" (1896, 2 издание 1898) Г. Лонгфелло, философские драмы Дж. Байрона "Каин" (1905), "Манфред" (1904), "Небо и земля" (1909) и др.

1910 - выходит первая большая вещь Бунина, ставшая событием в литературной и общественной жизни, - повесть "Деревня".

1912 - выходит сборник "Суходол. Повести и рассказы". В дальнейшем выходят другие сборники ("Иоанн Рыдалец. Рассказы и стихи 1912-1913 гг.", 1913; "Чаша жизни. Рассказы 1913-1914 гг.", 1915; "Господин из Сан-Франциско. Произведения 1915-1916 гг.", 1916).

1920 - враждебно встретив Октябрьскую революцию, Бунин эмигрирует во Францию. Здесь он в 1927-33гг. работает над романом "Жизнь Арсеньева".

1933 - Бунину присуждена Нобелевская премия "за правдивый артистичный талант, с которым он воссоздал в художественной прозе типичный русский характер".

К концу 30-х гг. Бунин всё больше ощущает драматизм разрыва с Родиной, избегает прямых политических высказываний о СССР. Фашизм в Германии и Италии резко им осуждается. Годы войны Бунин проводит в Грасе, некоторое время и под немецкой оккупацией, остро и с болью переживая события в России. Победу встречает с огромной радостью. Последние годы живет в большом безденежье, голодая. В эти годы Бунин создает цикл новелл "Тёмные аллеи" (Нью-Йорк, 1943, полностью - Париж, 1946), публикует книгу о Л.Н.

Ну как-то так=)

Подробнее - на -

Объяснение: