Какой период называют ''золотым веком''? почему?

19ый век называют "золотым веком" поэзии

в.быков начал войну семнадцатилетним юношей. после окончания саратовского пехотного училища он воевал командиром взвода. приходилось и наступать, и отступать, и обороняться, окружать и выходить из окружения. в 1944г. семья получила извещение, что командир взвода в. быков погиб смертью храбрых в бою. но взводный выжил и воевал дальше в румынии, венгрии, австрии, был награжден. 19 июня 1945 года ему исполнился 21 год.

спустя годы в. быков снова вернулся на войну, чтобы увидеть её, как прежде – в упор: вокруг себя и в своем герое. чтобы услышать тяжелое дыхание человека, бегущего рядом вверх по склону высоты в атаку, склониться над молодым лейтенантом, умирающим в одиночестве посреди голого поля, увидеть звезды в небе со дна окопа… . он предпочел остаться на войне во имя тех, кого уже давно нет, но кто продолжает жить в памяти солдата, в памяти народа.

среди произведений о войне книги быкова занимают особое место. свою точку зрения на этот вопрос он высказал в статье «живая память поколений». в ней он писал: «сороковые годы дали нашей ряд замечательных образов героев: мы привыкли за много лет к мужественному неунывающему рядовому в. теркину, к несгибаемому в своем священном стремлении стать в строй бойцов мересьеву, к мужественным разведчикам э. казакевича.» однако « правда о войне, о подвиге народа была высказана далеко не вся.» эту неполноту можно было как-то понять, оправдать(писатели «шли по горячим событий», не имели ни времени, ни возможностей для осмысления всех проявлений войны), но согласиться, примириться с нею – значило бы для быкова изменить своему опыту, памяти, совести. все изменилось, когда вернулись с войны и получили образования ее рядовые участники. среди них был и василий быков, будущий писатель.

Рідко писав герой додому, уникаючи скаржитися дружині: «на те ти і чоловік, на те ти і солдат, щоб все витерпіти, все знести, якщо до цього нужда покликала». очима андрія соколова показуються в оповіданні жахи війни: стрільба, розрив снарядів, на шматки розбита машина. герой потрапляє в . після великої вітчизняної війни в радянському союзі було упереджене ставлення до тих, хто повернувся з полону. звичайно, серед полонених були і труси, і зрадники. але в основному солдати таки намагалися виконати свій військовий обов’язок до кінця, а потрапили в полон, виходячи з або при потужних наступальних маневрах противника. м. а. шолохов своєю розповіддю реабілітував цих людей. засудити їх на тлі численних жертв і каліцтв було простіше, ніж увійти в те непросте становище, в якому вони опинилися. недарма м. а. шолохов так докладно розповідає про те, як андрій потрапив у полон: герой оповідання виконував наказ командира доставити боєприпаси на батарею, був контужений і підібраний фашистським загоном. соколов не міг змиритися з долею полоненого, намагався втекти, але його знову спіймали. всім ходом розвитку сюжету оповідання м.а. шолохов підкреслює, що андрій не винен у тому, що потрапив у полон. він не був зрадником і стійко виносив всі табірні муки. у той же час письменник не намагається лакувати дійсність і не приховує від читачів гіркої правди: у полоні деякі солдати вели себе негідно (видавали взводних, доносили на своїх товаришів по нещастю). у той же час це явище не носило масовий характер. мужню поведінку андрія в таборі, вміння холоднокровно поглянути в очі смерті, викликає повагу навіть у німецького коменданта. «ось що, соколов, ти – справжній російський солдат. я – теж солдат і поважаю гідних ів », – говорить він. при першій же можливості андрій повертається на батьківщину, та ще й привозить з собою важливого «язика», – німецького майора з портфелем документів. з гіркотою пише м. а. шолохов про те, якою душевною травмою навіть для такої сильної духом людини, як соколов, виявився полон. два роки герой не бачив людського поводження. навіть коли німці надавали йому милість і давали продукти, він відчував себе собакою, якій кинули шматок. довго ще після полону залишалася у андрія звичка втягувати голову в плечі при розмові, побоюючись удару. однак найважчі удари завдали соколову фашисти не в таборі: після повернення з полону дізнався він, що на початку війни загинули його дружина і доньки, а від рідного дому залишилася одна воронка. залишився син анатолій – остання надія батька, та й того вбив німецький снайпер прямо в день перемоги. повернувшись з війни, взяв андрій до себе осиротілого хлопчика. так дві самотні душі знайшли сімейну прихильність і здобули теплоту. лише ночами згадує андрій загиблу сім’ю. а у ванюшки теж часом спливають спогади про рідного батька, і тоді задає він соколову свої дитячі, але непрості питання.