Какие пословицы и поговорки есть в именно в сказке "сказка о попе и работнике его "?

Сказка ложь, да в ней намек, добрым молодцам урок

В своем романе “Война и мир” Лев Николаевич Толстой реализуе несколько целей. Одна из них - показать развитие, “диалектику души” героев произведения. Можно отметить, что, следуя этой цели, писатель подвергает персонажей испытаниям: испытанию любовью, испытанию семейной и светской жизнью, испытанию смертью. Последнего испытания не избежал почти никто из главных героев. Смерть приходит в жизнь каждого из них по-разному: то врывается гибелью близкого человека, то впивается в грудь осколком снаряда, порой пролетает мимо темной тенью, оставляя беспокойство и страх, а порой - просветление души, желание жить дольше и лучше.
Некоторых своих героев Толстой “испытывает” даже не один раз. Например, Андрея Болконского и Пьера Безухова. Андрей Болконский впервые сталкивается лицом к лицу со смертью на поле Аустерлица, когда его ранили во время сражения. И этот момент является одним из ваяшейших этапов его духовного развития. Князю Андрею открылось “высокое небо”, он понял, что “все пустое, все обман, кроме этого бесконечного неба”. Этим “всем” были его стремления, честолюбивые мечты. Второе ранение, уже смертельное, полученное им во время Бородинского сражения, пробуждает в герое страстное желание жить, потому что именно в этот момент герой понял наконец-то смысл жизни. Теперь он стал размышлять о чем-то огромном, таком, как страна, народ, ощущать себя частицей этого народа. Он ощутил себя частицей этой жизни, а прежде он считал себя обособленным от жизни людей. Это “просветление”, этот переход от “я” к “мы” показан автором как высшее достижение, как обретение себя. Он наконец-то находит до той поры неизвестный ему смысл жизни (любовь божескую) и умирает.
Другой пример благотворного воздействия “дыхания смерти” — это испытания Пьера Безухова. Первое испытание такого рода Пьер переносит во время дуэли с Долоховым из-за Элен. Тогда, встретившись лицом к лицу с неизбежным, Пьер начинает понимать, как глупо и бессмысленно ради прихоти убивать другого человека. Именно с этого момента, по моему мнению, начинается духовное пробуждение Пьера. Перенесенная Безуховым угроза расстрела в плену у французов вкупе с влиянием немудреной философии Платона Каратаева далее открывают перед Пьером возможность наслаждения самой жизнью, такой, какая она есть в данный момент, которая была скрыта от князя Андрея.
Такой уникальной жить счастливо и дарить счастье окружающим обладала с рождения Наташа Ростова, ставшая впоследствии женой Пьера. Ровное течение ее жизни нарушает лишь вмешательство отрицательного персонажа Анатоля Курагина, что в итоге толкает Наташу к попытке самоубийства. Однако она выдерживает это испытание смертью. Желание жить перебороло в Наташе желание умереть. В дальнейшем заложенная в ней жизненная сила, главная составляющая которой - любовь героине преодолеть кризис. Как ни странно, известие о смерти Пети, страдания матери ей опять полюбить жизнь, жить во имя близких.
Однако не всегда смерть или угроза смерти героям осмыслить жизнь. Например, смерть Лизы, жены князя Андрея, становится всего лишь упреком ему, тогда еще холодному и потерявшему интерес к судьбе своей и своих близких. Смерть Элен Курагиной, отрицательного персонажа, показывает нам, как незаметна смерть человека, существование которого было столь же мелко и бесполезно. Уход из жизни Элен не вызывает никакого чувства жалости. Писатель лишь вскользь упоминает о нем.
Однако, как ни странно, смерть идеального героя Платона Каратаева также не вызывает жалости. Сожаление — да, но не жалость. Каратаев не боится смерти, он принимает ее, как и любой из атрибутов жизни, поэтому в ней и нет трагичности. Платон Каратаев слился с природой, частью которой он был, растворился в ней. Но растворился не бесследно. Та народная мудрость, которая жила в нем, перешла к Пьеру Безухову. “...Платон Каратаев остался навсегда в душе Пьера самым сильным и дорогим воспоминанием и олицетворением всего русского, доброго и круглого...”. Мы сожалеем об уходе из жизни “вполне хорошего” человека.
“Надо жить, надо любить, надо верить”, - таким образом Пьер Безу хов выражает мнение самого автора романа о том, как достигнуть счастья и гармонии с самим собой. Однако не каждый может жить в соответствии с этими принципами. Одни герои проходят испытание смертью и продолжают жить, осознав ценность жизни и неизбежность смерти. Другим же это осознание приносит лишь успокоение перед уходом из жизни: они ве проходят испытание смертью, часто оказывающееся испытанием жизнью.

І частина

Хата Омелька Кайдаша стоїть у селі Семигори недалеко біля Росі, в старому садку. Голова сімейства у чистій сорочці майструє біля повітки. Біля нього працюють його два сини. Лаврін більш привітний, але Карпо теж високий та ладний. Хлопці обговорюють дівчат. Лаврін хочу пошлюбитися з дівчиною "гарною, як квіточка, червоною, як калина в лузі, а тихою, як тихе літо". Карпо ж хочу за дружину взяти дівчину "кусливу, як муха в івку". Тож молодший брат каже старшому засватати Мотрю, яка старша дочка Довбиша, а він і радий про неї думати. Далі Кайдашиха кличе усіх до столу.

II частина

Старший син Кайдаша Карпо бачиться з Мотрею. Все так, як він хоче, – вона вродлива й за словом до кишені не лізе. Йому припав до душі її норов та вмінням постояти за себе. Тож батьки таки засватали Мотрю та Карпа.

III частина

Карпо вінчається з Мотрею. Родини зробили гучне весілля. Мотря приходить у дім Карпа невісткою й Кайдашиха одразу зранку почала керувати нею. Вона будить невістку й прикидається хворою. Мотря повинна була виконувати всю хатню роботу, поки Кайдашиха відлежувалася й брехала, що їй погано. Вона розмовляла з невісткою єлейним голосом та весь час робила зауваження. Мотря не витримує цієї ситуації й починає сварку, адже вона "не з таківських, щоб комусь покорятись".

ІV частина

Кайдашиха у шинку жалілася односелицям на невістку, а вони не вміли тримати язика за зубами й Мотря все дізналася. Й відтоді невістка демонструвала свій норов. Свекруха сварилася з нею, бо Мотря пряла окремо та ховала все у свою скриню. А ще невістка докоряла Кайдашисі, що працює більше за неї. Жінки зчинили гамір, на який збіглися чоловіки. Молодшого сина Лавріна це розсмішило, а Кайдаш розсердився, адже не можна сваритись у святу п'ятницю. Це не до й вони далі кричали. Старший син Карпо підтримав свою дружину Мотрю та сказав батькові, щоб той виділив для їхньої молодої сім'ї окрему хату. Далі син побився з батьком й ще довго продовжувалася колотнеча в хаті Кайдашів.

V частина

Молодший син Кайдашів Лаврін знайомиться з Мелашкою. Він вважає її найвродливішою, а вона ще й до того лагідна та сором'язлива. Дівчина мешкає в старій маленькій хаті в сусідньому селі, адже сім'я Балашів дуже бідна. Для Лавріна це не проблеми, він проводить дівчину додому та домовляється про зустріч. Далі хлопець каже старшим Кайдашам про Мелашку й вони в неділю їдуть на неї подивитися. Маруся Кайдашиха занадто нарядно вбралася, адже розчаровується, коли бачить, куди її привезли. Западинці, у яких жили Балаші, Кайдашиха просто зненавиділа, а до сватів та нової невістки поставилася гордо.

VІ частина

Мелашка звикла до вбогої батьківської хати, тож дім Кайдашів видався їй раєм. Спочатку вона не помічала нездорову атмосферу в домі, як свекор п'є, а свекруха свариться та неприязна до іншої невістки Мотрі. Згодом Мелашка все побачила без рожевих окуляр. Кайдашиха не любила бідності, а відповідно Балашів, батьків Мелашки, й саму дівчину. Маруся Кайдашиха витримала без скандалів лише тиждень після шлюбу Лавріна і Мелашки. Дівчина відчула на собі весь гнів старої баби. Мелашка могла спокійно жити дуже рідко, тільки тоді, коли тікала до своїх батьків.

VII—VIII частини

Мелашка відчувала себе у пеклі, адже не могла протистояти Кайдашисі, як це намагалася робити Мотря. Тож дівчина вирішує йти разом із сусідкою на прощу до Києва. Вона не хоче повертатися додому – лишається там. Лаврін кохає дружину й вирушає на її пошуки разом з Кайдашихою. Вони повертають Мелашку, а свекруха стає трішки добріша. Далі Мотря та Кайдашиха знову сваряться, а їхні крики знову зачіпають всіх членів сім'ї, тож Кайдаші ще довго не можуть примиритися. Раптово старий Кайдаш вмер. Він п'яним йшов через греблю й впав у воду, де й потонув.

IX частина

Кайдашева сім'я не можна дійти злагоди через усілякі дрібниці. Ніхто не може їх примирити. Тут не мають влади ні священники, ні сусіди. Одна з причин ворожнечі – грушка, за яку вони билися кілька років, поки дерево не всохло.