Главы: маман, что за человек был мой отец, классы(из повести "детство" толстой лев николаевич ) краткое содержание. !

В рассказе «Далекие зимние вечера» описывается обычный будничный вечер, один из многих в жизни маленькой деревенской семьи. Где-то далеко-далеко, за тысячи верст идет война. Здесь, в глухой сибирской деревушке, не слышно её раскатов, но тяжкая её тень легла и на жизнь этого поселка: стынут обветшалые избы, голодно и неуютно в них людям. Но автору удается очень убедительно показать, что людям не согнутся, выстоять в ту тяжелую годину, что согревало и возвышало их душу.

Мы видим, что в душе героя его рассказа живет доброта и чудесная радоваться - признак несокрушимой силы духа.

Трудно, тяжело живет семья Колокольниковых. Отец на войне, мать с утра до ночи на работе, ребятишки – Ванька и Наташка – весь день предоставлены сами себе. Но – детство! Жизнелюбивое и неунывающее детство! Учебники под лавку и – шумное веселье, игры, драки. Бесшабашно- озорное уличное братство.

Прекрасно, мастерски дан образ Ваньки Колокольникова, которого с полным правом можно назвать первым в галерее «шукшинских» характеров. Смышленый, озорной, даже по-крестьянски хитроватый, он в то же врем я сердечен, душевно развит. Воспитанный в традициях уличного рыцарства, по-мальчишески гордый и самолюбивый, он может, в трудные минуты жизни, когда нужно растрогать человеческие сердца или отвести от себя карающую руку, сплясать «Барыню», ни за что «дать по сопатке» товарищу, в суматохе схватить с кона только что проигранные бабки. Но вот он приходит домой, и все меняется. Тут вступает в силу свой закон. Пользуясь правом старшего брата, Ванька снисходительно посмеивается над маленькой сестренкой, подразнивает ее, «пужает», хотя в глубине души и побаивается, что она расскажет о его проказах матери. У сестренки тоже свое оружие: уморительно талантливо подражая матери, она корит непутевого брата: «Вот не выучишься – будешь всю жизнь лоботрясом потом. Локоть- то близко будет, да не укусишь.»

ответ:Г. Ібсен, відомий норвезький драматург, створив новий жанр синтетичної п'єси. Її особливість полягає в тому, що в ній поєднується трагедія і комедія. Це поєднання в п'єсі "Ляльковий дім" має дивний відтінок. Автор зумів зобразити й подати у невимушеній, майже комедійній формі надзвичайно гостру проблему сімейного життя.

У центрі п'єси — нібито щаслива сім'я: Нора і Торвальд Хельмери. Вони разом вже вісім років, мають трьох гарненьких діточок, затишний будиночок та певні статки. Нора обожнює чоловіка і дітей. Що ще, здавалося б, треба для щастя?

Але, придивившись, ми бачимо, що це щастя ніби награне, у ньому є щось штучне. Нора з дитинства мріяла, що матиме ідеальну сім'ю, яка буде жити у ідеальному будинку. Ці мрії чомусь нагадують дитячі ігри з ляльками — у лялькових будиночках все таке ідеальне, охайне, затишне й "правильне", як хотілося Норі. Але Нора сама була лялькою — спочатку для батька, потім для чоловіка. Чоловік називає її лише "лялечкою", "білочкою", "пташечкою", опікується нею, як малою безпорадною дитиною. Але як особистість її не сприймає.

Нора — лише частина цього затишного гніздечка, майже така сама, як меблі чи фіранки. У цьому домі не живуть, а граються — в життя, у кохання, в шлюб, у людську гідність і честь. У іграшковому будиночку живуть ляльки, що вдають із себе людей. Таємно позичивши гроші, щоб врятувати чоловіка, Нора опиняється на самоті з жахом перед майбутнім і докорами сумління. Але чоловік дізнається про все й виголошує "найсправедливішу" промову, в якій чомусь переважає займенник "моє": "Ти зруйнувала все моє щастя, занапастила все моє майбутнє". А коли загроза минає, ми знову чуємо його солоденькі слова. Але настає прозріння. Нора не може більше жити в цьому духовно порожньому домі, тому йде геть. "Я гадаю, що передусім я людина, так само як і ти — або принаймні повинна стати людиною".

Объяснение: