Нужен анализ стихотворения "ангел" автор м.ю.лермонтов.

вірш «ангел» написано лермонтовим у віці 16 років. воно ставиться до ранньої творчості, а мотивом для написання цього добутку стала колискова пісня матері михайла юрійовича, що та співала йому вдетстве.

вірш вийшов дуже мелодійним і романтичным, вона написане таким чином, що дійсно нагадує пісню. у вірші розповідається про народження нової людини

прекрасний ангел несе по небу душу дитини, щоб возз’єднати її із власним тілом і співає дивно гарну пісню. у цій пісні служитель бога вихваляє праведне життя, розповідає про те, що ті люди, які все життя жили за божественними законами, дотримуючи всієї його заповіді, повернутися врай.

однак життя на землі далека від небесної, практично відразу після народження ще безгрішній дитині доводиться зштовхнутися з болем, слізьми, сумом. і відзвук пісні ангела, як нагадування про існування чогось піднесена й прекрасного, людина повинен пронести в душі все життя

вірш звучить ніжно й легко, автор домігся цього за використання шиплячих і свистячих звуків, які створюють неповторне тло добутку, немов шелест від руху крил ангела

вірш «ангел» можна назвати своєрідним гімном небесам. потрапити в рай можна тільки лише праведної життя, і душу «нудиться» на землі чекаючи чуда. уже в настільки ранньому віці лермонтов міркує про життя філософськи. він розглядає земне буття, як спосіб одержати право потрапити в рай. і життєві труднощі, страждання повинні очистити людську душу, підготувати її кнебесам.

автор протиставляє небесне життя й земну, які так різні між собою, лише в момент народження й смерті, перетинаючи границі цих мирів, людська душа змушує їх стикатися

символічно також, що вірш починається зі слова «небо» і закінчується словом «земля». це підкреслює, що життя коротке й тлінна, а людська душа живе вічно. у зв’язку із цим до смерті потрібно ставитися легко й без страху, тому що це лише шлях, що переборює наша душа. такі думки для молодого юнака досить незвичайні

варто сказати, що таке своєрідне відношення до смерті характерно для всього творчості лермонтова. смерть як неминучий кінець життєвого шляху, поет начебто заздалегідь готувався й чекав її.

Буря мглою небо кроет,  вихри снежные крутя;   то, как зверь, она завоет,  то заплачет, как дитя  ( буря заплачет, завоет)  в пустыне чахлой и скупой,  на почве, зноем раскаленной,  анчар, как грозный часовой,  стоит — один во всей вселенной.  природа жаждущих степей  его в день гнева породила  и зелень мертвую ветвей  и корни ядом напоила. (природа напоила, анчар стоит)  пушкин а. с.  зимняя дорога  сквозь волнистые туманы  пробирается луна,  на печальные поляны  льет печально свет она.  по дороге зимней, скучной  тройка борзая бежит,  колокольчик однозвучный  утомительно гремит.  (пробирается луна, печальные поляны, льет свет, дороге скучной)  пушкин а. с.  туча  последняя туча рассеянной бури!   одна ты несешься по ясной лазури,  одна ты наводишь унылую тень,  одна ты печалишь ликующий день.  ты небо недавно кругом облегала,  и молния грозно тебя обвивала;   и ты издавала таинственный гром  и алчную землю поила дождем.  довольно, сокройся! пора миновалась,  земля освежилась, и буря промчалась,  и ветер, лаская листочки древес,  тебя с успокоенных гонит небес.  (несешься, наводишь, печалишь и т. д)

Где справедливость, там и правда. сила дружбы в справедливости. справедливее всего в мире распределены мозги: никто не жалуется на их недостаток. осень хвастлива, весна справедлива. лучше уж гнет кошки, чем справедливость мышей. действовать справедливо в удаче всегда легче, чем в несчастье. доброе (справедливое) слово костей не ломит. песня любит хорошего исполнителя, а человек — справедливого ценителя. несправедливость человека поражает его самого. в чужом деле каждый любит справедливость.