Как человек может преодолеть трудности жизни

1.  борясь с трудностями мы становимся сильней но идти "напролом"   не стоит можно посмотреть на проблему с другой стороны и понять что она легко решается. 2. попросить друзей знакомых запомнить эту ситуацию и предотвратить её в следующий раз

«слово о полку игореве» - это самое значительное произведение . автор его неизвестен. оно дошло до нас чудом, в единственной рукописной копии четырнадцатого века, которую разыскал знаток и собиратель древности мусин-пушкин. с момента издания и до наших дней «слово о полку игореве» вызывает к себе большой интерес. в основе его сюжета лежат конкретные события борьбы с половцами, степными кочевниками, которые представляли постоянную угрозу для земли в 12 веке. «слово о полку игореве» рассказывает о походе на половцев храброго князя небольшого новгород-северского княжества игоря святославича. безымянный автор «слова о полку игореве» не чувствовал себя летописцем, призванным как можно точнее передать факты . поэтому он не придерживался строгой последовательности в описании событий. в своём повествовании автор связывает похода игоря с родной земли, сопоставляет времена минувшие и нынешние. начинается произведение зачином, в котором автор призывает начать песню «по былинам сего времени, не по замышлению баяна», то есть в соответствии с реальными событиями. баян, древний певец-сказитель, когда слагал песню, то «растекался белкой по древу, серым волком по земле, сизым орлом под облаками». создатель же «слова о полку игореве» не хочет подобно баяну предаваться безудержному полёту пылкой фантазии. он стремится рассказать людям правду о князе игоре, который повёл «храбрые полки на землю половецкую за землю ». поэтому автор соединил в своей поэме и восхищение мужеством защитников земли, и горький в их безрассудстве. ведь игорь пошёл на половцев со своим братом всеволодом, рассчитывая только на собственные силы. молодым князем руководил не только патриотизм, а и честолюбие, не только желание независимости, а и азарт покорения врагов. поход игоря закончился страшным поражением. впервые князья были захвачены в плен. этот недальновидный поступок игоря дорого обошёлся земле. он «отворил врагам ворота на русь». автор видит как слеп игорь в дерзости своего желания. «страсть князю ум охватила, желание отведать дону великого заслонило ему предзнаменование». да, грозным звучит в поэме затмение солнца. даже природа противится желанию игоря. но смотрит он на солнце и, видя войско своё, покрытое мраком, всё-таки призывает всех идти за дон и сражаться, считая, что «лучше убитым быть, чем пленным быть». вступив в «золотое стремя», игорь продолжает путь. дурные предзнаменования множатся. «солнце ему тьмою путь заграждало, ночь стонами грозы птиц пробудило, свист звериный поднялся…» так образ природы автору пояснить опасность этого похода и его страшных последствий. в тоже время автор считает, что поход игоря и всеволода был попыткой дать отпор внешнему врагу. в изображении автора «слова о полку игореве» игорь – благородный человек. воинская честь и чувство личной привязанности не позволяет ему оставить своего брата всеволода в беде. выручая его, он сам попадает в плен. привлекает читателя и отважный всеволод. в пылу битвы брат игоря забывает о почестях, и о богатстве, не дорожит он и своей жизнью. но восхищение подвигами игоря и всеволода не мешает автору осудить их за вину перед родиной. в «слове о полку игореве» слышится князьям, жаждущим славы, а не единства земли . автор считает виновником неудачного похода всех князей. потому что их междоусобные распри были на руку лишь врагам. спасение автор видит в объединении. эта идея отчётливо звучит в «золотом слове» святослава. в его уста автор вложил заветную мысль о том, что во имя родины все распри и личные обиды должны быть забыты. святослав вспоминает о временах рюрика, владимира, о доблести предков. вмести с ним и автор гордится прошлым своей родины, восхищается могуществом её князей. но в то же время в словах святослава слышится и скорбь о нынешних несчастьях, раздорах, губительных для земли. призывая князей к единению, неизвестный автор выражает мнение всего народа. он считает, что лишь при этом условии не будет больше ненужных кровопролитий, напрасной гибели людей, скорби женщин. автор уверен, что сильная и дружная русь во главе с мудрым правителем, сможет дать отпор врагу. поэтому в финале произведения звучит непреклонная вера в победу. автор «слова о полку игореве» рассказал нам о тревогах своего времени с огромной силой лирического чувства. это небольшое произведение донесло до нас его горечную любовь к родной земле, восхищение мужеством и героизмом, понимание к простым людям и сочувствие женского горя. вообще «слово о полку игореве» можно считать древним «уроком человечности». его содержание несёт в себе добро, как основу всего мира. поэтому интерес к «слову о полку игореве» со временем не только не уменьшается, а становится всё более широким и глубоким.

Удуші кожної людини завжди живуть дві несумісні речі — добро і зло. хто з них переможе, такою і буде людина. дуже важливо, щоб душі більшості з нас були чистими, щедрими, щоб зло не мало змоги оселитися там і перемогти. інакше наша планета перетвориться на розсадник злої сили, здатної загубити увесь всесвіт.  про одвічну боротьбу добра і зла відомо ще з часів створення біблії, а може, і ще раніше. якщо ж звернутися до усіх світових культур, то і там можна знайти згадки про цю смертельну боротьбу. добро — це, звісно, бог. як тільки не називали того, з ким повсякчас бореться володар всесвіту, бог, — рогатий, мефістофель, диявол, вже більше двох тисячоліть ведеться та боротьба, але й досі невідомо, хто у ній переміг. чаша терезів схиляється то в один, то в другий бік. здається, що ніколи ми не дізнаємося, чи переможуть добро, мир на нашій планеті.  відомо, що бог — це, перш за все, любов. любов до усього: до тварин, до травиці, до сонця, до землі, до пташини у небі, до матері, до коханих, до усього людства. але чи багато зараз на землі людей, які б про усіх на цій планеті? більшість з нас чомусь забули про милосердя, взає, доброту, яких нас вчить священне писання, і намагаються жити за якимись новими законами, які більше на "вовчі".  мабуть, це і є ота одвічна боротьба добра і зла, про яку так багато говорять та пишуть.  про цю боротьбу розповідали нам ще наші старенькі бабусі та дідусі — це казки. чомусь у казках справедливість, правда — добро — завжди перемагають, незважаючи на, здавалося б, дуже важкі та нелегкі перешкоди. знешкоджують і різноманітних страховиськ, і жахливих відьом, і нахабних мачух, і підступних тварин. завжди у казках є щасливий кінець, який так і приваблює маленьких читачів та слухачів. дітлахи знайомляться з ними з великою цікавістю, намагаючись наслідувати саме добрих героїв, маючи у маленьких серцях вже немалу ненависть до того ж кощія чи баби-яги, які виступають завжди з поганого боку. а добрі івани-царевичі, хоробрі солдати, богатирі стають втіленням дитячих мрій і наслідувань. казки, я , саме і вчать доброті, милосердю, любові маленьких дітей; вони ніби є їхніми першими вчителями, хоч і у чарівному світі.  коли людина дорослішає, вона зустрічається віч-на-віч з несправедливістю, заздрістю, злістю. спочатку вона розгублюється, бо її вчили змалечку, що підступність та підлість завжди будуть покарані, що злість тільки знищує душу людини, що заздрість взагалі погана риса. і що ж тоді залишається робити цій людині, яка уперше зіткнулася зі злом? отоді вона вже повинна сама вирішити, чи їй пристати до сил зла, чи залишитися вірною принципам добра, яким вчили її ще змалечку. я , що краще вже йти до кінця, тобто залишатися доброю, незаздрісною, непідступною людиною, щоб інші могли на тебе покластися, щоб довіряли тобі. я навіть і не уявляю собі, як важко живеться злим, заздрісним людям, які. вбачають у кожному загрозу для себе, свого благополуччя. вони, так мені здається, не мають жодної спокійної хвилини, бо весь час їм видається, що їх хтось може обманути, обікрасти, зробити будь-яку підлість. і все це тому, що самі вони можуть це зробити, не вагаючись жодної миті. оце і є справжня сутність злих людей. недарма більшість з них має "чорне око", тобто може навести порчу чи щось подібне. не дуже добре зустрічатися з такими людьми, яких, на жаль, стає усе більше у наш час. дуже хочеться, щоб більшало, навпаки, добрих людей зі світлими душами, здатними протистояти усьому чорному. тоді і настане перемога добра, любові, людяності, щедрості, тепла та справедливості.  щоб змінити світ, щоб нарешті добро перемогло зло, потрібно змінити спочатку свій світогляд, світогляд своїх близьких, друзів — навчитися робити добро. якщо кожен з нас стане добрим "чарівником", навчить цьому тих, кого любить, то тоді неодмінно добро буде переможцем у нелегкій боротьбі, яка ведеться з початку створення світу. отже, вчімося добру, вчімося його робити для інших людей і чекатимемо, коли воно запанує на землі як повноправний її володар.