Лекарь харитон беспрестанно потчевал барыню а) пионом и пустырникомю б) лавровищневыми каплями.

Б)лавровищневыми каплями

новим у жанрі були  ліричні відступи,  у яких т. шевченко виявив своє ставлення до героїв твору, до зображуваних подій. українська поезія до митця не зазнала такої безпосередності почуттів, щирості, непідробленості, такого яскравого вираження народних уявлень.  поет  не тільки  співчуває скривдженим, але й заступається за них, викликає глибоке співчуття до них у читачів. 

у і «причинна» є явища реальні та фантастичні. твір споріднюється не з фантастикою поетів-романтиків, відірваною від життя, а з фантастикою фольклорною, народною, яку так майстерно ще до шевченка використовував у своїй творчості м. гоголь. так, з води серед ночі виходять русалки — і тут потрібна не вітряна ніч, а навпаки, спокійна, місячна, така, яка буває в «русалчин тиждень», коли літо вступає у свої права, а земля і вода набувають найбільшої сили і все навкруги — гаї, луки, поля — буйно зеленіє. 

за народною уявою,  русалки  — це дівчата або молоді жінки, котрі під час купання втопилися. утоплениці-русалки на віки вічні відійшли від буденного земного буття й переселилися в таємничу сферу, на дно глибоких рік і озер, у казкові палати, що чудом збудовані з прозорого кришталю. місяць і зорі викликають русалок з води. з тихим плескотом хвиль, розгортаючи своїми блідими руками густе латаття, вони виходять на берег. русалки не мають на собі одягу, вони голі, у них біле й знекровлене тіло, довге хвилясте волосся, зелене, як трава, стан високий і гнучкий, а очі палкі й сині, як морська глибінь. на голові у кожної русалки — вінок з осоки, і тільки в старшої, царівни, вінок з водяних лілій. вийшовши з води, русалки сі на березі, розчісують своє довге волосся або беруться за руки і водять дивовижні, з таємничим шепотом, хороводи. іноді русалки вилазять на дерева й на гіллі, як на гойдалці, співаючи пісень. русалчині пісні небезпечні: хто почує їх, той, як зачарований, підійде близько до русалок, а русалки тоді заманять його до себе, візьмуть у своє коло, будуть бавитися з ним, а потім залоскочуть і затягнуть у річку, на дно. з дерев русалки найбільше люблять клен і дуб. на гіллі, русалки часом розважаються, вони розмотують на деревах нитки, що їх крадуть у тих жінок, котрі заснули без молитви. серед русалок є й лоскотниці — це душі дівчат, що померли зимою, вони з’являються на полях і до смерті залоскочуть дівчат і хлопців, якщо ті потраплять до них. також вважають, що русалки — померлі нехрещені діти, іноді цих істот називають «дніпровими дівчатами».

Могу дать лишь подсказку(сама уже не помню) счастье не в деньгах, а в семье и счастье. к примеру моё счастье и то в чём именно есть твоё счастье на, отрывок из этого що таке на світі щастя? — спитав би я у дуже письменних. частенько чуєш, люди кажуть: отой щасливий. глянеш на того щасливого, а він тобі показує на другого, а сам жалується на свою недолю. зовуть щасливими і тих, що увесь свій вік нічого не дбають, як мій павлусь. бог їм усе дає, а вони нудяться світом, не знають, що у них є і чого їм треба. зовуть і скупого щасливим, бо у його багацько грошей; а він, неборак, увесь свій вік стереже тих грошей, як рябко на ланцюгу, ніякої користі з них не має — і голодний, і холодний, ще гірш од якого-небудь бідолахи. ні, панове, по-моєму, той тільки щасливий, хто другому не завидує, а дякує бога за те, що він йому послав,— той, кого господь благословив на добрі діла, що розкинулись вони по світу, як розрослась пшениця на добре виораній ниві.. нагодує вона і пахаря, і його сусідів, попаде од неї скибка і старцеві в торбу. не той тільки щасливий, що сам натріскається і виспиться, а той, що й другого нагодує і заспокоїть, бо у такого і душа буде не голодна. оце ж так загвоздив вам з-письменська, щоб самі одгадали, чи мій павлусь справді щасливий, чи, може, таким тільки прозвали його зависливі люди. гледіть же, щоб не було по приказці: «хвалить шинкар п'яницю, а дочки своєї за його не віддасть! » завидуєте щастю мого павлуся, а ніхто б не схотів бути павлусем.