Сделать анализ стихотворения есенина "гляну в поле, гляну в небо" заранее !

Думаю, есенин написал его с иронией, потому что в те годы самым заброшенным было село, а самыми нищими--крестьяне. если только представить, что это мечты поэта видеть и в полях, и в небе рай, что его край, где он родился и вырос, тонет в копнах хлеба. что снова, как раньше, в рощах неисчислимые стада, а с гор струится чистейшая, под солнечными лучами, золотая вода. и в 3-м столбике мы убеждаемся, что это не наяву, а лишь мечты есенина и вера в то, что мужик своим трудом заслужит наконец нормальную человеческую жизнь.

В рассказе Виктора Петровича Астафьева «Фотография, на которой меня нет» речь идет о 30-х годах. Ребятишки, запечатленные на фотографии, выглядят «бедновато, слишком бедновато». В школе нет ни парт, ни скамеек, ни учебников, ни тетрадей, ни карандашей. Фотографирование воспринималось как «неслыханно важное событие».

Но под пластом бедности — материальной и духовной — живет и пробивается наружу другое, что не дает душе очерстветь и что делает человека стойким перед лицом испытаний. С каким чувством вспоминает рассказчик о любви бабушки к цветам или к украшению зимних окон!

Но главное в рассказе — это человеческие характеры и отношения между людьми. Бабушка может обругать внука за непослушание, выговорить деду за то, что тот заспался, замешкался. Но она же всю ночь напролет проведет с больным мальчиком; брань ее незлобливая, ворчливая, добродушная, и нет сомнения в том, что это человек с золотым сердцем. Ее своеобразная, певучая, яркая речь свидетельствует о подлинно народном характере.

Конечно, в деревне есть и пьяницы, и «ненадежные люди». Но не они определяют нравственную атмосферу жизни. И ребятишки иногда могут поссориться, подраться, но это ненадолго, и их скрепляет дружба и взаимная забота. Особенным уважением пользуется учитель — не только за свои знания, но и за то, что сам уважает каждого, взрослого и ребенка, и сам готов поучиться даже у ребят. С большим тактом крестьяне проявляют любовь к нему: то тайком сгрузят у его крыльца воз дров, то «забудут» в его избе крынку молока или сметаны, то беременной жене.

Объяснение:

Я так думаю!

Джордж Гордон Байрон — уособлення романтизму не лише у творчості, а й в особистому житті. Усе своє життя він був в одній і тій самій ситуації, яка ніби підказувала тему його творчості,— зневажена, закута сила, понівечена краса, самотність серед людей, навіть близьких і рідних. Байрон був дуже гарним, але кульгавим від народження, мати дуже любила його, але мучила своєю любов’ю. Рід письменника був давній, пов’язаний ще з англійськими і шотландськими королями, але маєток і титул Байрони отримали лише в XVI столітті, а в XVII cтолітті англійська буржуазна революція призвела до занепаду роду. Усе це сформувало особистість поета і теми його творчості.

Перша поетична збірка викликала гострі критичні зауваження сучасників. Байрону дорікали, що його вірші схожі на багато інших. Але відповідь молодого поета на цю критику представила справжнього Байрона, суперечливого, гордого, самотнього, щирого і пристрасного. Саме ці риси характеру поета визначають і його романтичного героя, який уперше постав перед читачем у поемі «Паломництво Чайльд Гарольда».

«Паломництво Чайльд Гарольда» за жанром — щоденник, який пишуть дві особи: головний персонаж і сам автор. Герой поеми після перших рядків автобіографічного характеру стає лише ім’ям, його витісняє автор, дистанції між ними майже немає.

Незадоволеність дійсністю, прагнення пізнати людей, життя, знайти в ньому своє місце, випробувати свої духовні можливості і сили — це цілі паломництва Чайльд Гарольда, які близькі самому Байрону.

Смуток і розчарування Гарольда не залежать від його скривдженого самолюбства, сімейних конфліктів, нещасного кохання та інших особистих мотивів, які відіграють немалу роль у його попередників у літературі. Герой Байрона не розпочинає боротьбу із суспільством, але його бездіяльність і споглядання — це не позиція пасивності. Головна риса Чайльд Гарольда як художнього образу — його незавершеність, герой покликаний відобразити момент пробудження самосвідомості людини нового часу, яка починає відчувати на собі й у світі, що її оточує, наслідки історичних змін і усвідомлювати трагічні протиріччя, які були характерною рисою сучасності. Байрон задає питання про причини суспільних вад, національного занепаду, замислюється над протиріччями і загадковістю історичного процесу, але висловлює глибоке незадоволення і собою і розмірковує над значенням своєї творчості.

Ліричний герой Байрона відчуває «світову скорботу», тому що жага життя, могутні сили, приховані в людині, не мають плідного виходу. Цей герой палко і щиро сприймає реальність, але сама реальність гнітить його. І він постає проти всього світу, відстоюючи своє право на внутрішню індивідуальну свободу, насамперед свободу почуттів. Таким настроєм пройнятий вірш «Душа моя похмура». Відчуття «світової скорботи» — головний мотив вірша. Ліричний герой звертається до співця з дивним проханням: заспівати таку пісню, щоб душа розридалась. «Я хочу сліз!» стає своєрідним рефреном, в якому звучить виклик. І тільки кінцівка вірша пояснює, чому виникає таке дивне бажання. «Я хочу сліз, бо серце розірветься від страждань». Ліричний герой розуміє, що позбавитися життєвих страждань він не зможе, а сльози, можливо, принесуть хоч на деякий час полегшення.

Такий романтичний герой виявився близьким багатьом поетам. Тому твори Байрона перекладали різними мовами, і навіть виник тип поведінки людини, який одержав назву «байронізм».

Ліричний герой Байрона виник за певних історичних умов і віддзеркалив основні проблеми свого часу, пробудження в людині відчуття своєї неповторності, свого права на власні думки і почуття. Такий герой не знає ні причин «світової скорботи», ні як її позбутися. І він залишає за собою право не ховатися від неї, а вистраждати її.