Симонов сын артиллериста какой жанр?

Дума про Марусю Богуславку відтворює ті часи, коли український народ боровся проти турецьких і татарських загарбників, які спустошували міста й села, гнали в неволю наш народ. Це була тяжка доба для України.

Особливо хвилює своєю яскравістю образ турецької полонянки Марусі Богуславки, яка щиро переймається долею своїх єдинокровних братів-козаків і випускає їх на волю. Це один із найсвітліших жіночих образів українських народних дум, у якому втілено високі патріотичні почуття.

Як засвідчують історичні документи, втікати з неволі могли переважно чоловіки. Українські жінки ж, які потрапляли до полону, могли звільнитися з ненависного рабства тільки під час козацьких походів. Доля українських бранок була трагічною. Полонянки тужили за рідною землею і нерідко, прагнучи помститися своїм поневолювачам, гинули.

Маруся Богуславка — цілком реальна особа, хоч документальних свідчень про це немає. Про походження Марусі в думі сказано небагато: жила вона колись у місті Богуславі в сім'ї священика. Мабуть, ще дівчиною потрапила у полон, де й стала дружиною турецького хана. Маруся тужить за рідною землею і, незважаючи на те що вже багато років живе в Туреччині, землю українську називає "наша". Недарма ж і свій ризикований учинок — звільнення українських козаків — вона робить саме на Великдень (найбільше християнське свято). Прощаючись із бранцями, вона передає про себе вісточку батькам. Але Маруся не хоче і не може повернутись у "рідну сторононьку", бо вже "потурчилась, побусурманилась". Але в душі Маруся назавжди залишилась співучою українкою. У серці в неї пекуча рана, що не загоюється з роками. Маруся добре розуміє, чим для неї може обернутись цей відважний крок, але все-таки зважується на нього. А це свідчить про надзвичайний патріотизм, любов до рідної землі та героїзм звичайної дівчини із квітучого українського міста Богуслава. Честь і вічна слава тобі, українська жінко!

О человеке, который не похож на других, говорят, что он как белая ворона. Такой человек выглядит странно и непривычно для окружающих. Что-то в нем есть такое, что отличает его от других. Хорошее это или плохое – решают люди.

Люди часто «судят по одежке». Белой вороной в компании модно одетой молодежи выглядит тот, у кого наряды не настолько «супер». В среде богатых выделяется бедный человек, а среди бедных – обеспеченный. Среди сирот неловко себя чувствует ребенок, у которого есть счастливая семья, или наоборот.

Можно быть «белой вороной» и не чувствовать себя как-то плохо. Наоборот, тот, кто непохож на других, часто обладает какими-то талантами знаниями, опытом, которых у других нету. Может быть, такой человек обладает и чувствами, которым стоит поучиться другим. Почему же часто «белых ворон» в людской «стае» пытаются затравить?

Люди издавна побаиваются тех, кто от них отличается. Ведь понять «своего» легче, а «чужака» труднее. Многие привыкли бояться незнакомых людей, жителей другого государства, представителей другой культуры. Непонимание между людьми издавна приводило ко всяким неприятностям. К тому же через СМИ политики насаждают неприязнь к «чужакам».

Если человек чувствует себя «белой вороной» в обществе, если он страдает от этого, ему нужно разобраться в причинах. Часто это происходит с подростками. Может, человек просто не в той компании, ищет признания не тех людей? Может, стоит поискать тех, с кем хорошо душой и сердцем? Если человеку трудно в семье, в учебе, значит, ему нужно чему-то научиться. Может быть, не лениться, развивать свои учиться понимать других. Если никто не признает его, может быть, он сам не признает себя? Не показывает лучшего, что в нем есть, не дарит этого другим? Может, не умеет сказать о себе?

Объяснение: