Какой представлена природа в рассказе кладовая солнца? полный ответ.

Блудово болото представляется тревожным, опасным, страшным местом. Сама природа здесь пугает не только человека, но и зверя. Обратим внимание, как показаны тревога и страх лисы: уменьшительные суффиксы в ее описании делают ее маленькой и беззащитной. Здесь же противопоставлены собака и волк – друг и враг человека: “одичавшая собака…. выла от тоски по человеку, а волк выл от неибывной злобы к нему”. Сюда –то, в это нехорошее место, и пришли Настя и Митраша, охотники за клюквой. Природа предвещает недоброе. Ещё один сигнал о приближающемся разладе между братом и сестрой –облако, которое “как холодная синяя стрелка… пересекло собой пополам восходящее солнце”.

Тревоги добавляет ветер, из-за которого “сосна простонала”, а “ель зарычала”.Смысл притчи о судьбе сосны и ели-Два дерева, обреченных жить вместе, описываются как живые существа. Большие деревья должны были бы расти самостоятельно, отдельно друг от друга. Они выросли вместе, но они разобщены, не друг другу, желая самоутвердиться за счет другого. Смысл притчи в том, что люди должны друг другу, поддерживать друг друга.

Трудно объяснить, попробую на примерах:

наивный эгоизм - чаще бывает у детей, но может быть и у взрослых. Это когда что-то хочется для себя, но искренне и без злого умысла забывается о других. ребенок может взять последнюю конфету, не думая о том, что эта конфета - очень важна для старой бабуши как память.

эгоизм страдания - пример: почему ты не страдаешь так же, как я? Почему ты спокоен и весел? Я ненавижу тебя за это.

хищнический эгоизм - вычислить кому сейчас плохо, кто слаб и болен. Найти, все отобрать и посмеяться над этим.

ну, как то так

У повісті розповідається про події XIII ст. серед Карпатських гір У квітучій долині, де лежить мальовниче село Тухля. Жителі його становлять дружну громаду миролюбних трудівників. На чолі громади стоїть Захар Беркут — вже старий мудрий чоловік.

Громада живе вільним, незалежним життям, але ось у долині з’являється боярин Тугар Вовк, який прагне підкорити тухольців своїй владі. Але ті не хочуть підпорюватись та стають на оборону своїх прав. Громада вирішує вигнати Тугара Вовка з Тухольщини.

На Руську землю в цей час вдираються монгольські полчища. Ось вони вже підступили до Карпат. Підступний боярин вступає в змову з монголами, щоб вони до йому підкорити волелюбну громаду. За це він обіцяє провести ворогів через гори.

Разом з боярином у монгольський табір потрапила і його донька Мирослава, яка, на відміну від батька, пройнялася глибокою повагою до тухольців та покохала молодшого сина Захара Беркута — Максима.

Під час першого бою з монголами частину юнаків було перебито, а Максима взяли у полон.

Захарові Беркуту наснився дивний сон. "Здавалось йому, немов нині їх щорічне свято Сторожа (назва великого кам’яного стовпа-вартового), і вся громада зібрана довкола каменя при вході тухольської тіснини: дівчата в вінках, молодці з музикою, всі в празничних строях. Оце він, найстарший віком у громаді, перший наближається до святого каменя і починає молитися до нього. Якісь таємничі, тривожні, болючі почуття опановують його серце під час молитви; щось щемить у нього в глибині душі — і сам він не знає, що таке. Він молиться гаряче, по двох-трьох словах звичайної молитви він відступає від стародавніх, звичаєм усталених зворотів; якась нова, гарячіша, пориваюча молитва плине з його уст; уся громада, потрясена нею, паде ниць на землю, і він сам робить те саме. Але слова не перестають темно робиться кругом, чорні хмари покривають небо, громи починають бити, блискавиці палахкотять і облітають увесь небозвід осліпляючим огнем, земля здригається — і разом, звільна перехиляючись, святий камінь рушається з місця і з страшенним лускотом валиться на нього".