Анализ стихотворения до свидания мальчики

Мальчики повзрослели раньше времени и подняли головы, чтобы встать на защиту своей Родины. Они лишь помаячили на пороге и ушли «за солдатом солдат». Герой прощается с ними и просит обязательно вернуться назад. Но это совершенно не значит, что надо прятаться от пули, чтобы выжить. Он советует не жалеть им ни пуль, ни гранат. Следует стать прямо, в полный рост, и себя не щадить в бою, но все равно постараться вернуться назад.
Но не только мальчики, но и девочки ушли на поля сражений. Вместо свадеб им суждено было увидеть лишь разлуки и дым. Свои белые платья они сменили на сапоги и крылья погон. Лирический герой им советует не обращать внимания на сплетников, так как с таких людей спрос будет потом. А сейчас они должны постараться обязательно вернуться назад. Надежда, звучащая на протяжении всего стихотворения, вообще характерна для всего творчества поэта. Он не хочет верить в гибель мальчиков и девочек, да и нам не дает такого права. Только надежда и наша всеобщая глубокая вера в них дают им силы снова и снова вставать в полный рост и защищать любимую Родину.

Герасим Калитка — центральний персонаж комедії. Це сільський багатій широкої руки. Основа його багатства — земля. Маючи "шматочок кругленький" в двісті десятин, Калитка цим не задовольняється, він прагне більшого. У нього велика, навіть ніжна любов до землі, та це любов власника, черствого і запопадливого. "Ох, земелько, свята земелько, Божа ти донечко!" — в пориві проголошує Калитка. Але тут же розкривається і причина цієї розчуленості хижака: "Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки. Приобрітав би тебе без ліку..."

Власницькі прагнення Калитки сягають далеко: "Всю землю навкруги скуплю. Ідеш день — чия земля? Калитчина; їдеш два — чия земля? Калитчина; їдеш три — чия земля? Калитчина... Диханіє спирає..." Жадоба збагачення стала єдиною всепоглинаючою пристрастю глитая. Вона заполонила всі його помисли, він навіть уві сні марить: "Кругом, кругом усе моє"

Усі вчинки ненаситного "стяжателя" зумовлені тією всепоглинаючою пристрастю. Калитка сам ніколи не доспить і не погуляє, але й своїм рідним та наймитам не дасть змарнувати час, бо праця — то гроші, багатство. Йому все здається, що наймити мало роблять і багато їдять: "Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямають". Побачивши, що наймит узяв окраєць хліба, йдучи в неділю на роботу, Калитка дорікає йому: "І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіду попостиш хоч раз у тиждень. Однеси хліб назад". Родинні почуття в Герасима Калитки притуплені власницькими інтересами. В одруженні сина він шукає лише наживи: "Мені треба невістку з приданим, з грішми". А віддавши дочку заміж, Герасим відмовився сплатити зятеві обіцяний посаг — п'ять тисяч карбованців. І хоч під час бійки, яка виникла в зв'язку з цим, йому й нам'яли боки і вибили два зуби, Герасим все ж вважає, що він виграв, бо "п'ять тисяч карбованців зосталось у калитці — не дав-таки зятеві".

Усі свої розрахунки щодо збагачення Калитка будує на реальній основі. Примарливе прагнення Бонавентури-Копача знайти скарб його не захоплює. Сам Боновентура змушений констатувати тверезу заповзятливість таких, як Калитка, "хазяйственних мужиків", які поступово прибирають до своїх рук маєтки родовитих дворян.

Гонитва за наживою породжує ворожнечу між "хазяйственними мужиками". Калитка заздрить Жолудеві, Пузиреві і докладає всіх зусиль, щоб взяти верх над ними. Він вирішує, що Жолудь "не іначе, як нечистим путьом" досягнув свого багатства. Тому й захопила його перспектива вигідно придбати фальшивих сто тисяч. При цьому він навіть досвідченого шахрая спробував обдурити: заплатив йому, замість п'яти, тільки три тисячі карбованців. Та, засліплений жадобою багатства, Калитка сам пошився в дурні: замість фальшивих грошей шахрай підсунув йому мішок з чистим папером. Це доводить Калитку до відчаю, він кидається вішатись, а коли його рятують, він заявляє: "Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря!"

Объяснение:

В. Попков - великий художник. Он любил рисовать  поэтов, писателей, художников.

Портрет А. С.Пушкина на фоне осеннего пейзажа прекрасен. Одеяние  Поэта - черное. Он стоит на крылечке деревянного, хорошо сложенного дома. Дом стоит на возвышенности. Взирающий на картину мысленно спускается  за поэтом на площадку, где находится белая скамейка. На крыльце - колонна. К ней прислонился мечтающий о чем-то гений.  Фрак его треплет ветер, который попутно подхватывает листья с деревьев и зачем-то их уносит.

Небо роняет капли дождя на землю. Капли оказываются на ступенях, поэтому везде мы видим лужи. Поэт грустен, смотрит в даль. Счастлив ли он ? Кто его знает. ..Желтые листы ярки, призывны, оживляют картину.

Куда-то спешит речонка с  прохладной водой .Справа от реки - одинокая  белая лошадь.

Пейзаж серый, сине -зеленый, желтый . Цвета сочетаются.

Картина " Осенние дожди" В Попкова передает внутренний мир  Поэта,  так любившего Осень, дарившей ему вдохновение.