Твір на тему а.соколов-патріот і справжня людина оповідання доля людини

Оповідання М. Шолохова «Доля людини» вражає людяністю і переконливою правдою образу головного героя Андрія Соколова. 

Автор не ідеалізує свого героя, не ставить його над іншими, а розповідає про те, як він боровся з життєвими обставинами. Андрій Соколов не надзвичайний супергерой. Він просто людина, яких було багато. Але тим величнішим постає він серед випробувань, які випадають на його долю. Можливо, якщо б не війна, він так би й не дізнався, на що здатний. Потрапивши на війну, Андрій Соколов зрозумів, що є обов'язок, який не можна порушувати. 

Це обов'язок перед Батьківщиною, перед своїми товаришами, з якими воював. Саме тому він відчайдушно, ризикуючи життям, намагається довезти снаряди, бо вони вкрай потрібні тим, хто залишився без боєприпасів віч-на-віч з ворогом. І не його провина в тому, що не загинув після вибуху, а потрапив у полон. І в полоні він не забув, що є людиною. Це було нелегко в умовах, коли треба було зберегти життя серед голоду, знущань, виснажливої праці. 

Але Андрій Соколов виборов перемогу, перш за все ніш собою. Тому й вийшов з полону незломленим, готовим битися з ворогом. Пройшовши крізь випробування полону, він не схибив проти людяності, не зради» своїх товаришів, не дозволив собі егоїстичних вчинків. Досить пригадати, як цім, сам виснажений, голодний, приніс шматочок сала й хліб своїм товаришам і розділив усе порівну. Так Соколов воював і жив після втечі з полону. Особиста трагедія — загибель дружини й дочок — надломила його сили, але й тоді він знайшов мужність жити, боротися й сподіватися на майбутнє. 

Але загинув син Андрія Анатолій, і світ потьмянів для нього. У таких ситуаціях люди губляться, часом стають злими. Але Андрій Соколов не зачерствів душею. Зустрівши маленького сироту, в якого війна відібрала батьків, Соколов зігріває його теплом батьківської турботи й радіє тому, що може ще бути комусь потрібним. 

Образ Андрія Соколова — звичайної людини, яких багато, — це приклад людяності й гідності. Ось чому ми захоплюємося цим героєм.

Я думаю вот так:

Вскоре Верейский умер и Маша осталась одна. Она стала искать Дубровского. Мария решилась на побег. Она побежала куда глаза глядят. И вот она нашла деревеньку. Там жили оставшиеся слуги Дубровских. Она знала их в лицо. Маша спрашивала у всех, но никто не знал где Владимир.

Когда Маша уже отчаялась,что потеряла его,пришла кухарка и сказал , что Дубровский за границей в Париже. Маша бегом побежала домой за едой и вещами.

Троекурова не было дома. Он уехал на охоту. Саша спал. Маша быстро собрала все нужное и убежала. 

Троекуров приехал уже ближе к ночи. Он спросил няню;"Где Маша"

А она ответиа, что не знает. Кирила Петрович пришел в ярость,велел обыскать дом. Слуги побежали скать Машу, а она была уже далеко за Кистеневкой. 

На следующий день у Троекурова случился инфаркт и он умер. Маша приехала в Париж, с своих слуг и стала спрашивать у всех горожан про Дубровского. И вот едет карета с лощадьми и из неё вылезает сам Владимир Дубровский. Маша была так рада что вновь его увидела. Потом они сыграли свадьбу, не смотря на то что она была уже обручена. Родили детей и жили счастливо.

Через несколько лет забрали Сашу из Кистеневки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Басня,как таковая,это нравоучительный стих,в котором высмеиваются все пороки и недостатки главных её героев.Я считаю что долгую жизнь басне обеспечивает главным образом то,что недостатки характера высмеиваемые баснописцами в образах животных,птиц будут существовать во все времена,их актуальность не угаснет ни для одного последующего,живущего после нас поколения.Зачастую герои  басен страдают по собственной глупости,наивности и от неведения. Басня нам воспитать в себе чувство нравственности,учит в некоторой степени разбираться в людях.Такой литературный жанр как басня,очень доходчиво донести до человека истину и указать ему на его видимые недостатки.Несомненно и бесспорно басне обеспечена долгая,а возможно даже и вечная жизнь.