У.шекспир трагедия, , ромео и джульетта, , нужно краткое содержание в 2 словах плз кто

Семейство Капуллетти и Монтекки враждовали,у них были юные дети,который встретились на балу и влюбились друг в друга с первого взгляда.Джульетты после бала объявили,что она выходит замужза графа Париса .Ромео и Джульетты тайно венчаются у Лоренцо .Они счастливы.Ромео на площади встречает брата Джульетты,Меркурцио его убивают.Он умирает у него на руках.Ромео пробирается к Джульетте ,они рассказали всё Лоренцо,а он предложил,Джульетте выпить чудодейственное средств,она уснет,а когда проснется её увезёт Ромео.Но Лоренцо не успел рассказать план Ромео.Джульетту похоронили в гробнице,туда пришёл Парис,следом за ним пришёл Ромео со слугой.Парис грозит Ромео и Ромео поражает его шпагой.Он стоит у гроба Джульетты,достает яд и выпивает.Тут просыпается Джульетты и видит мертвого любимого,берет кинжал и вонзает себе в грудь.Их родители забыли вражду и протянули друг другу руки,поставили на их могилах по золотой статуе.

На мою думку, перемогло зло тому що дракон був не лютим і кровожерливим хижаком,а був добрий писав вірші і харчувався тільки травичкою. крім того помер пустельник який допоміг дракону грицьку опанувати освіту, вони часто проводили час разом проте чоловік помер від хвороби. а король викликав лицарів які зрештою і вбили дракона, невинного ні в чому.  але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? одного дракона на всю державу замало. де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? коли народ не має кого проклинати – сили його пі. боже! пошли нам драконів! ”

У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїд­ний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розпо­відає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво просимо в Щуро­град”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!” На таких дещо моторошних думках хочемо завершити нашу оповідь. Усе інше нехай підкаже серце та прочитання пророчого “Місця для дракона” – другої книги із серії “Твори” Юрія Винничука.