Имена собственные из мифа деревянный конь и их толкование

Троянский конь - огромный деревянный конь, который стал финалом войны между троянцами и данайцами. Конь был приношением богине Афине Илионской. Троя - древнее укреплённое поселение в Малой Азии у побережья Эгейского моря. Спарта -древнее государство в Греции в области Лакония на юге полуострова Пелопоннес, в долине Эврота. Елена - жена Менелая, царя Спарты, которую Парис похитил. Это событие стало причиной кровополитной Троянской войны. Троянская война- война между Троей и Спартой из-за Елены. Менелай - муж Елены, царь Спарты. Парис - возлюбленный Елены, царевич Трои. Афина - богиня мудрости, стратегичной войны и ремесла. Приняла сторону Менелая в войне. Гера - богиня замужества, царица Олимпа. Была за Менелая. Афродита - богиня любви и красоты. Была за Париса. И т. д.

Объяснение:

Доля Івана Мазепи привернула увагу багатьох видатних митців доби романтизму, а європейські та російські поети суттєво розійшлись в оцінках гетьмана.

Про нього писали Вольтер і Байрон, Гюго і Словацький, його образ відтворювали Жеріко й Делакруа.

Як Марко Вовчок зваблювала Тургенєва і що було з Жулем Верном

Бунтар-денді: про боротьбу, коханок і Україну в житті Маяковського

Могутній володар спромігся відродити й розбудувати розтерзану війнами країну, мечем і мудрістю завоювати славу й повагу.

Наприкінці життя - зазнав трагічної поразки і закономірно став культовим героєм романтичної епохи.

Попри те, що в житті гетьмана й так не бракувало неймовірних, карколомних зиґзаґів, злетів і падінь, його біографію ще й прикрасили барвистими вигадками.

Мазепа Байрона

Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.

Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.

Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".

Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.

Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).

Мазепа

Підпис до фото,

Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи

Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.

У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.

Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.

У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.

Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.

Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".

Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.

І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.

Мазепа Пушкіна

Історію завжди пишуть переможці, вони ставлять пам'ятники й карбують меморіальні дошки. Натомість подоланим ніколи не дозволяють розповідати про їхнє минуле.

Тож і про гетьмана Мазепу ми впродовж кількох століть знали лише з російської подачі.

Після збройної поразки гетьмана було затавровано як найпідлішого зрадника та відлучено од церкви. Анафеми Мазепі звучали у тих самих храмах, які він же, щедрий меценат, і збудував, пожертвувавши власні кошти.

Один шестилетний мальчик мечтал стать художником. Однажды он нарисовал удава, который проглотил слона, но взрослые думали, что на рисунке изображена шляпа. Они посоветовали мальчику не заниматься ерундой, и больше времени уделять школьным предметам. Так мальчик перестал мечтать о славе художника.

Когда же он вырос, то выбрал серьезную профессию летчика, но продолжал иногда показывать знакомым тот старый рисунок с удавом в надежде, что отыщется понимающий человек. Но чудо не происходило. Однажды летчику предстоял тяжелый перелет над Сахарой. Неожиданно мотор самолета заглох, и пришлось делать аварийную посадку среди раскаленных песков безлюдной пустыни. Неисправность нужно было починить, иначе летчика ждала мучительная смерть – запасы воды можно было растянуть всего лишь на неделю.

Герой на рассвете и с удивлением обнаружил маленького золотоволосого мальчика, который по летчика нарисовать ему маленького барашка. Мальчик стал первым человеком, который разглядел в старом рисунке удава, проглотившего слона, и летчик быстро нашел с ним общий язык. Выяснилось, что Маленький принц жил на крошечной планете В-612, за которой он старательно ухаживал: чистил вулканы, полол сорняки. Вот только жилось Маленькому принцу очень одиноко. Все изменилось с появлением прекрасной розы с шипами. Герой всем сердцем полюбил гордую красавицу, но считал ее слишком надменной и жестокой. Он отправился путешествовать, и на прощание роза призналась ему в любви.

Маленький принц посетил соседние планеты, где познакомился с королем, честолюбцем, пьяницей, деловым человеком, фонарщиком, географом. Наконец, он добрался до Земли. Несмотря на ее огромные размеры и удивительное разнообразие, Маленькому принцу пришлись по душе только летчик, лис и маленькая змейка. Лис научил мальчика дружить, объяснив, что нужно быть ответственным за тех, кого он приручил. Змейка предложила позвать ее, как только Маленький принц загрустит о доме, а летчик нарисовал ему барашка. Вскоре герой воспользовался предложением змеи, и вернулся к звездам. Он успокоил летчика тем, что это только со стороны кажется смертью, но это совсем не так. На прощанье Маленький принц по друга чаще смотреть на звездное небо и вспоминать его.

Летчику удалось починить самолет  вернуться домой, но он еще долго вспоминал Маленького принца и его розу…

Объяснение: