Почему комедия "горе от ума" так названа?

говорят вот какой умный.т.е. в представлении пошлого обывателя умным быть нехорошо.и чкацкий слишком умен для фамусова и его круга.он попал сюда по ошибке,поэтому его ум здесь неуместен

Часто думаю, чому батьки не завжди розуміють дітей? Чому не чують, що ка­жуть їм діти? Можливо, вони думають, що діти — не зовсім люди, то можна з ними просто не рахуватися… Дешо з цих стосунків можна зрозуміти, прочитав­ши оповідання англійського письменника Джеймса Олдріджа «Останній дюйм».

Герої оповідання — льотчик Бен і його син Деві. Батько узяв сина із собою на далекий безлюдний берег знімати кіно про акул. Поступово ми дізнаємося про те, що батьки Деві не живуть разом, шо батько не знає, як виховувати дитину, не розу­міє, про що з нею говорити. Хоча батько намагається якось піклуватися про сина, навіть наказує йому прикрити голову від сонця, але Бен не дбає про важливіші речі: він не думає про те, що буде з дитиною, якщо станеться якесь лихо, ніхто навіть не знає, куди саме полетіли батько й син. Також Бен не подбав і про те, чим буде харчуватися хлопчик, що він буде пити. Розмовляє він з Деві тоном наказу: затяг­ни ремінь, не кидай у воду камінн’я, дай мені маску, не смій навіть ступати у воду… Важко таким чином завоювати прихильність будь-якої дитини, не тільки Деві.

Хлопчик Деві — тихий, вразливий. Жодного разу батько не чув від нього ні протесту, ні вияву непокори. Деві бачить чоловіка, якого має називати батьком, та не розуміє його. Можна тільки уявити собі, що думає дитина, яку залишили одну на березі, серед скель, морських хвиль, між небом і землею, де немає жодного до­рослого. Деві думає про небезпеку, про те, шо буде з ним, якщо батько ніколи не випливе з морської глибини.

Виходить майже так, як уявляв собі Деві. Бен, поранений акулою-кішкою, не може вести літак. Наразивши на небезпеку себе, він не подумав про сина, який може залишитися сам-один на березі, якщо Бен від поранень помре. Як людина, яка завжди думала тільки про себе, Бен не може розраховувати на сина, адже він міг просто перелякатися, кинути батька напризволяще

Та незважаючи на страх, бо Деві переляканий батьковими ранами, хлопчик, який ніколи не керував літаком самостійно, виявляє все-таки більшу відповідаль­ність, ніж батько.

Бал – чудесный, зала – прекрасная, буфет – великолепный, музыканты – знаменитые, мотив мазурки звучит беспрерывно.

Варенька – в белом платье, в белых перчатках, в белых башмачках. У нее “сияющее, разрумянившееся лицо с ямочками и ласковые, милые глаза”.

Иван Васильевич – доволен, счастлив, блажен, добр, смотрит с восторженным умилением.

Во второй части рассказа краски темнеют: что-то большое, черное.

На доске записаны ключевые слова: в весеннем мокром тумане, ломовые с дровами на санях, лошади под глянцевыми дугами с мокрыми головами, кузнец в засаленном полушубке, Солдаты в черных мундирах, неприятная визгливая мелодия, страшная картина наказания.

Полковник все тот же – с румяным лицом и белыми усами и бакенбардами.