Пословицы и поговорки о лебедях на казахском

1)Аққу — құстың терісі, жалғыз жатып оттамас.

2)Аққу көлін аңсайды, адам туған жерін аңсайды  
лебедь скучает по озеру,а человек по родной земле 

3) Аққу құсқа оқ тисе қанатын суға тидірмес.

  4)Айдындағы аққуды  
Ақылды мерген атпайды,
 Ақ еркесін айдынның
 Атуға қолы батпайды.    
Умный стрелок не стреляет в  лебедя
Избалованная озером белого лебедя рука не поднимается

Гектор. Головний суперник великого героя, тому сам повинен бути великий. Гектор захищає свою батьківщину, землю. Привабливий образ людини. Високий рівень відповідальності. Взагалі-то Гектор – противник троянський війни. Він хоче врятувати своє місто. Прихильник мирного визначення конфлікту – пропонує оплатити військові витрати, грекам повернути Єлену й скарби. Але ворожі, злі сили тішать своє самолюбство і заважають Гектору. Кожен день герой безстрашно йде в бій. Пріам стар, Паріс изнежен. Гектонр б'ється з Діомедом і з Аяксом. Гектор розбиває каменем ворота грецького табору, підпалює кораблі, вступає в боротьбу з Патроклом. Пов'язаний з мирним життям. Радість буття – любов до сина і Андромахи. Сама, мабуть, лірична сцена «Іліади» - побачення Гектора з Андромахою. Андромаха з сусіднього племені, всіх її рідних Ахіллес вбив. Благає чоловіка не їхати. Але Пан не може ховатися в стінах Трої, для нього захист міста – борг, а ховатися соромно. Побачення Гектора з сином – тонка психологічна сцена. Добрий. Олена ніколи не чула від нього лихого слова, найбільше його цінує. Але, на відміну від Ахілла, Гектор – звичайна людина. Тіло Ахілла не може вразити рука смертного. У єдиноборстві стикаються нерівні сили, демон і людина. Сцена, що вражає внутрішнім станом людини, бо літра тоді ще була нерозвинена для зображення внутрішнього світу. Психологізм виражається за до вчинком – серце Гектора заражається страхом. Причому тільки Зевс вирішує, хто переможе, а Афіна допомагає Ахілла. Жорстокість Ахіллеса – Гектор просить його поховати, одать тіло, а «герой» знущається над трупом. Гомер стверджує чином Гектора, що всім людям судилося страждати від насильства. Сильні не замислюються над вбивством. На кожну силу знайдеться велика сила. Ідея відплати який зловживає силою – ідея всієї гр. Літ-ри. Справедливості і любові немає місця на полі битви. Гектор протиставлений Ахіллесу.Ахіллес – богорівні і богоподібний. Без його участі не може впасти Троя. Ідеал воїна героїчного епосу. Одним своїм лютим виглядом відганяє троянців від тіла патрокла і, помщаючись, убиавает стільки ворогів, що вода в річці превразается в кров. Кровожерливий, не знає милосердя і доброти. У цьому ж бою вбиває 12 синів Пріама. «З думок вигнав справеджливость». Вбиває безліч бранців на могили Патрокла. Індивідуалізм і загострене самолюбство, уразливість. Тільки загибель друга спонукає Ахіллеса битися. Холодність і пристрасність, сентиментальність і кровожерливість, - Ахілл мріє тільки про особисту славу і заради цього готовий віддати своє життя. Герой Трої. Якщо ім'я Ахілла відкриває поему, ім'я Гектора її закінчує. «Так поховали вони конеборного Гектора тіло».Характер Гектора вражає своєю глибокою принциповістю, для нього найважливішим є битися за батьківщину і за свій народ. При всій своїй релігійності, яку Гомер підкреслює не раз, він воліє військові подвиги. Він не боїться визнавати своїх військових помилок і покриває їх своїм героїзмом.Палаючи пристрастю до військових подвигів, він, всупереч порадам старших, виставив свої війська проти Ахілла і не повів їх в Трою, хоча його власна загибель та загибель безлічі троянців була очевидна. Свідомість свого боргу, сором перед співвітчизниками у разі зради, звичка битися в перших рядах, - ці думки приходять йому навіть при розставанні з Андромахою (він палко любить її, але борг для нього вище всього).При появі чудово збройного Аякса у Гектора тремтить серце. Але у нього не виникає і думки про те, щоб ухилитися від бою або вести бій якимось нечесним не нападаючи відкрито і благородно. Поранення в шию і в коліна не тільки його не зупиняє, а й збуджує ще більше. Однак при всьому своєму героїзмі і при всій своїй принциповості Гектор зображений у Гомера з усіма психологічними слабкостями, коливаннями і невпевненістю. Гектор думає, що нічого не варто захопити золотий щит Нестора і строкатий панцир Діомеда, зроблений самим Гефестом. Але,звичайно, з цього нічого не виходить.Він настільки впевнений у своїй перемозі над ахейцями, що готовий порівнювати себе з Аполлоном і Афіною Палладою, хоча сам прерасно знає, що повинні загинути не ахейці, але Троя. Дивно, що завидевши Ахілла він раптом став тікати так, що тричі оббігає трою (внутрішні коливання). Трагедія Гектора жахлива. Зустрівшись з Ахіллом після погоні, він анітрохи не втрачається і мужньо вступає в поєдинок. Однак він дуже швидко переконується в тому, що його обманула Афіна Паллада і що його залишив одного Дефиоб, в образі якого і була богиня. Втім, ще раніше Гомер сповіщає: "Гектора ж згубний рок оковал, і залишився один він там же, біля Скейської брами, перед міцною стіною городскою." Він завжди так сподівався на богів, тепер переконується в їх підступність і віроломство і вимовляє слова, які сповнені одночасно мужності і відчаю: Горе мені! До смерті, як бачу я, боги мене закликають! Я вважав, що герой деї-фоб біля мене був, Він же всередині, за стіною, а мене обдурила А

Рассказ Паустовского «Телеграмма» - это трогательное поучительное произведение о равнодушии и человеколюбии, о любви и раскаянии. В центре сюжета – пожилая женщина Катерина Петровна. Она живет в отдаленной деревне Заборье. Сказано, что из семьи у нее есть дочь Настя, однако она живет в Ленинграде и не приезжала домой уж три года. Женщина скучает по дочери, но понимает, почему она выбрала жизнь в шумном городе.

Жизнь в городах кипит и молодым людям интересно. Поэтому Катерина редко пишет дочери, чтобы не мешать. Настя тоже не пишет, но по другой причине. Она боится материнских слез и укоров. Девушка просто высылала деньги, но старалась не общаться. Из-за такого равнодушия Катерина Петровна сильно страдала. Она хотела увидеть дочку. Годы были уже не те, женщина больше не могла управляться сама по хозяйству. И хотя ей соседская девчушка и сторож Тихон, все равно было сложно.

Катерина Петровна любила свой сад и поэтому сейчас выходила, чтобы хотя бы прогуляться там. Но она быстро уставала, однажды приостановилась, чтобы отдохнуть, и схватилась за холодную ветку клена. Главная героиня узнала – это было дерево, которое она посадила еще, когда была девушкой-хохотушкой. Он стоял облетевший, и будто грустный от того, что не может никуда уйти в эту непогоду. Время событий в рассказе – осень. Она была особенно холодной, поэтому природа почти вся отцвела, было ветрено и дождливо. И только один маленький подсолнечник во дворе героини продолжал бороться за жизнь. Главная героиня в отличие от него отчаялась и стала переживать, что не переживет эту зиму. Женщина пишет письмо дочери с приехать. Катерина Петровна начинает письмо со слов «ненаглядная моя», словно подчеркивая то, чего ей так не хватало – глядеть на родную дочь. Она не просит многого, а только хотя бы один день свидеться. Отчаяние заставляет высказать и свое опасение – что она вряд ли переживет эту зиму. Переживает Катерина и за свой сад, который уже почти засох. Она и не видит его сейчас, потому что очень слаба.

Письмо Катерины Петровны к дочери – это крик о , отчаянная о внимании родного человека. Его относит на почту соседская девочка Манюшка, которая сочувствует несчастной женщине.

Настя получила письмо, но не стала его сразу читать, успокоив себя мыслью, что, если пишет, значит все нормально. Она продолжила заниматься своими делами, несколько недель организовывала выставку для забытого скульптора. Символично то, что она заботилась о чужом для нее человеке и забыла о родном. И уже на выставке под звук аплодисментов она узнает с телеграммы, что все плохо. Она спешит домой, но слишком поздно.

Если бы героиня прочитала письмо сразу, возможно, конец рассказа был немного другим. Писатель учит нас тому, что время быстротечно и нельзя оставлять общение с близкими людьми на потом.