Из стихотворения по горам две хмурых тучи выписать примеры инверсии, эпитеты, оллицетворения

Тучи блуждали ; эхо засмеялось-олицетворение.
Хмурые тучи ; скала горючая - эпитеты

ответ:Однією із найпопулярніших п'єс Бернарда Шоу є його драма "Пігмаліон". Сюжет її навіяний автору давньогрецьким міфом про скульптора Пігмаліона, який закохався у своє створіння — статую прекрасної Галатеї і силою свого кохання ожи-вив її. У п'єсі Б. Шоу історія дещо інша. Зовсім випадково відомий учений-лінгвіст Генрі Хіггінс зустрічається із молодою дівчиною Елізою, яка продавала на вулиці квіти й на парі із полковником у відставці Пікерінгом, який теж займався мовознавством, береться перетворити цю вуличну квіткарку на світську герцогиню. Полковник Пікерінг обіцяє Хіггінсу сплатити все, скільки буде коштувати цей експеримент, ще й до того обіцяє визнати професора найталановитішим педагогом у світі.

Починається незвичайний експеримент. Професор Хіггінс активно береться за справу. Але й завдання в нього не з легких: вулична квіткарка з явно визначеним мессонгрівським діалектом, яка і уявлення не має про світські манери поведінки, повинна в досить-таки короткий відрізок часу опанувати не лише літературну мову, а й набути навичок поведінки, які властиві дамі з вищого світу. Власне кажучи, професорові потрібно створити нову людину, нову особистість. Генрі Хіггінс ретельно береться за свої обов'язки вчителя: старанно й наполегливо навчає дівчину, як правильно вимовляти слова, будувати речення, працює над збільшенням її словникового запасу, слідкує за тим, щоб у мові дівчини не було нічого притаманного її колишньому оточенню. Але йому довелося не лише працювати з Елізою над правилами фонетики й орфоепії. Не менше важило й те, як дівчина вміла поводитися в суспільстві. Хіггінс водив Елізу на концерти класичної музики, в оперу, на художні виставки, навчав, як поводити себе в тій чи іншій ситуації, прищеплював гарні манери.

"Але якби ви знали, як це цікаво — узяти людину й навчити її говорити інакше, ніж вона говорила до цього часу, зробити з неї зовсім іншу, нову істоту. Адже це означає — знищити провалля, яке відділяє клас від класу, душу від душі", — каже Хіггінс.

Проте й учениця була дуже здібна: вона мала тонкий слух, неабиякі лінгвістичні здібності, відзначалася старанністю й дуже швидко у навчанні, підвищувала свою загальну культуру. Та, на свою біду, Еліза закохалася не лише у навчання, а й у свого вчителя. А він, цей експериментатор, зовсім не думав і не цікавився, що у дівчини є душа, людська гідність, що їй властиві якісь високі помисли й почуття.

Його цікавив лише експеримент і його результат, а не його маленьке "піддослідне кроленятко", на яке він зовсім не звертав уваги й не визнавав за рівну йому людину. Еліза була лише об'єктом його дослідження і застосування його методів.

Нарешті настав час іспиту. На пікніку, званому обіді, в опері Еліза поводилася як справжня герцогиня, чаруючи всіх присутніх не лише своєю незвичайною вродою, а й вишуканими манерами й бездоганною літературною мовою. Хіггінс радіє. Честолюбство його потішено. Парі виграно.

"Все-таки це була значна подія. Ми отримали блискучу перемогу", — каже полковник Пікерінг.

Експеримент закінчився вдало. І стомлений Хіггінс заявляє полковнику: "Більше я виробництвом герцогинь не займаюся". І ніхто з них — ні професор Хіггінс, ні полковник Пікерінг — не замислюються над тим, що буде далі з дівчиною. Що вона не діаманти, які на деякий час взяли в заставу, а коли вони вже непотрібні, їх можна віднести назад. Світ, з якого вона вийшла, Еліза вже давно переросла й не може й не хоче повернутися до минулого. Але й майбутнє її досить туманне, її почуттів Хіггінс не поділяє. Як складеться її доля?

"На що я гідна, до чого ви мене пристосували?" — каже вона своєму вчителю. Але ці питання професора Хіггінса зовсім не хвилюють. Більше того, навчивши дівчину правильно й красиво говорити, гарним манерам, сам він у її присутності дозволяє собі нечемно поводитись із нею, навіть вживати негарні слова. Дивиться на Елізу, як на якесь бездушне створіння.

"Я сам зробив це єство із пучка гнилої моркви ковентгарденського ринку", —-виголошує Генрі Хіггінс. І це заявляє професор лінгвістики! Чи не час зайнятися вихованням його самого й завдяки якомусь експерименту розбудити його черству, егоїстичну душу.

А як шкода, що Елізі — гарній, розумній, талановитій дівчині — немає гідного місця в сучасній буржуазній Англії. Слід лише сподіватися, що все ж цей експеримент професора Хіггінса дасть можливість Елізі не розгубитися в цьому жорстокому світі, знайти пристосування своїм набутим знанням, зберегти свою людську гідність.

Семейство левонтия было большое, безалаберное, жило бесшабашно, не утруждая себя; их дом стоял сам собою, " ничего-то ему не мешало смотреть на белый свет кое-как застеклёнными окнами - ни забор, ни ворота, ни наличники, ни ставни", так как их не было вовсе. в день получки гуляла вся семья, а спустя дня 3-4 дня хозяйка опять ходила по селу и занимала до получки денег, муки, картошки. рассказ начинается с того, что рассказчику, маленькому мальчику, жившему с бабушкой и дедушкой, бабушка приказала сходить в лес по землянику, чтобы она продала её и купила ему его мечту - пряник, обязательно в форме коня: "это мечта всех деревенских малышей! он белый-белый, этот конь. а грива у него розовая, хвост розовый, глаза розовые, копыта тоже розовые". и мальчик пошёл в лес с левонтьевскими , которые по дороге , дрались, на чьём-то огороде надергали луку и успокоились только перед лесом. стали собирать ягоды, но вскоре обнаружилось, что кто-то из них потихоньку съел собранное. ещё немножко подрались, потом решили искупаться в речке. мальчик не пошёл с ними, потому что ещё не набрал полную посудину, а собрано было порядочно. тогда соседские стали смеяться над ним, якобы он трус, боится своей бабушки, и малыш, заспорив с ними, нечаянно проспорил свои ягоды. ему пришлось высыпать их на траву, где левонтьевская орда сразу съела их. мальчику было ""грустно. тоска на сердце - предчувствует оно встречу с бабушкой, отчёт и расчёт". но он не подал виду, а вместе с помчался к речке. "так интересно и весело мы провели весь день, и я совсем уже забыл про ягоды, но наступила пора возвращаться домой". по дороге соседские дети насмехались над ним, а потом научили натолкать в посудину травы побольше, а сверху собрать сколько-нибудь ягод, вроде туес полный. сами убежали. так мальчик и сделал. бабушка похвалила его. он поел и пошёл на улицу играть, там его дёрнуло рассказать обо всём старшему из детей левонтия, тот за сохранность тайны потребовал от мальчика калачей, которые малышу пришлось украсть из кладовки. после приезда с базара бабушка долго ругала внука, предрекая ему плохую жизнь, и в конце концов мальчик " не просто раскаиваясь, а испугавшись, что пропал, что ни прощенья, ни возврата ". но вот он поднял голову, увидел перед собой "по скоблёному кухонному столу, будто по огромной земле, с пашнями, лугами и дорогами, на розовых копытцах скакал белый конь с розовой гривой".