Сочинение какой вам представляется картина летний вечер а.блоком

Стихотворение Александра Блока «Летний вечер» рассказывает о том, каким представился поэту летний, августовский закат в поле. Картина проникнута настроением покоя, грусти и туманной надежды. Автор использует олицетворения (лучи заката «лежат» , трава «объята дремотой») , метафоры («красный диск луны») , эпитеты («последние лучи заката» , «дремотой розовой» , «вечерней тишины» , «луговые дали») , обращение к неизвестному герою («Забудь заботы и печали, / Умчись без цели на коне...»).

Йоанна Ягелло. Кава з кардамоном. – Л.: Урбіно, 2013. – 240 с.

Почавши читати нову книгу сучасної польської письменниці Йоанни Ягелло в чудовому українському перекладі фахівців львівського видавництва «Урбіно», я відчув дивний мікс цікавості та остраху, адже ніколи раніше не стикався із рецензуванням підліткової літератури.

Першою особливістю, що привернула мою увагу, стала своєрідна композиція роману, адже назвами розділів книги є місяці року, коли відбувалися певні події в житті 15-річної учениці гімназії Ліни. Дівчинка ніколи не відчувала підтримки та взаєморозуміння в сім’ї, оскільки мама завжди була зайнята важливою роботою, щоб забезпечити добробут Ліни та її молодшого брата Кая. Тепер мама мусить поїхати з Польщі надовго, і всі хатні турботи та догляд маленького брата важким тягарем лягають на тендітні плечі дівчинки. І хоч вітчим та бабусі доволі прихильно ставляться до Халіни, їй бракує уваги та тепла. Крім того, в Халіни постійно виникає відчуття, що дорослі мають певну родинну таємницю, яку прагнуть ретельно приховати і бояться її викриття.

У школі – суцільні контрольні і проблеми перед випускними іспитами, стосунки із найкращою подругою Наталею – безнадійно зіпсовано, а хлопець Андріан, якого Лінка досі вважала лише своїм другом, ставиться до неї якось інакше… Можливо це і є кохання, чи лише гра її бурхливої уяви?

Ліна у всьому почувається винною і, щоб відволіктися від суперечливих думок, вирішує поїхати в село до бабусі, адже так давно не провідувала її. Саме там дівчина випадково знаходить мамину фотографію, на якій добре видно вагітність її мами, а отже в Халіни десь є сестра чи брат, з яким дівчина так давно мріє поговорити, поділитися власними радощами і печалями, але чому дорослі стверджують, що дитина померла і що з нею сталося насправді?..

Героїня прагне дізнатися правду попри все, тому починає довгі пошуки – їде до краківського дитбудинку, але там їй відмовляються до посилаючись на таємницю всиновлення.

На тлі розповіді про проблеми і життя дівчинки-підлітка, авторка, ніби за читача стати безпосереднім учасником подій і замислитися над проблемами, що ніколи не втратять актуальності у сучасному світі: прірва відчуження і нерозуміння між батьками та дітьми, прагнення підлітків знайти себе у не вирі життєвих проблем та амурних переживань, проблема сімейних таємниць, які руйнують родинний затишок. Як знайти правильне рішення і вірний вихід із складних ситуацій – неодмінно підкаже прекрасна літературна новинка, що смакує приємно і легко, наче гаряча кава з кардамоном!

У тексті книги можна певні тенденції поняття «Нонконформізму», яке ввів у літературу англійський письменник Джером Девід Селінджер у своєму романі «Над прірвою у житі», адже, по суті, Лінка Йоанни Ягелло, як і Голден Коліфілд Селінджера бунтує і висловлює власний протест проти аморального і бездушного світу дорослих.

С.Есенин. "П о р о ш а"

Еду. Тихо. Слышны звоны
Под копытом на снегу.
Только серые вороны
Расшумелись на лугу.

Заколдован невидимкой,
Дремлет лес под сказку сна.
Словно белою косынкой
Повязалася сосна.

Понагнулась, как старушка,
Оперлася на клюку,
А под самою макушкой
Долбит дятел на суку.

Скачет конь, простору много.
Валит снег и стелет шаль.
Бесконечная дорога
Убегает лентой вдаль.

                          1914

Ф.И.Тютчев. 
Чародейкою Зимою
Околдован, лес стоит -
И под снежной бахромою,
Неподвижною, немою,
Чудной жизнью он блестит. 

И стоит он,  околдован,-
Не мертвец и не живой -
Сном волшебным очарован,
Весь опутан, весь окован
Легкой цепью пуховой... 

Солнце зимнее ли мещет
На него свой луч косой -
В нем ничто не затрепещет,
Он весь вспыхнет и заблещет
Ослепительной красой.

          31 декабря 1852

С х о д с т в о : 

1) И у Тютчева, и у Есенина одна тема: зимний пейзаж.

2) Оба  рисуют открывшуюся им красоту зимнего леса.

3) Оба поэта считают, что это волшебство: "заколдован невидимкой, дремлет лес под сказку сна"(Есенин); "чародейкою Зимою околдован, лес стоит", "сном волшебным очарован» (Тютчев).

4) В обоих стихотворениях в описании встречаются элементы женской одежды. "Косынка" и "шаль" снега у Есенина или "бахрома" у Тютчева.
Р а з л и ч и е.
1). Основное различие в том, что у Тютчева красочная картина леса статична, только луч света ее преображает. "Неподвижною, немою, чудной жизнью он блестит"
У Есенина зимний пейзаж в движении, черты и приметы раскрываются по мере продвижения по зимней дороге. "Бесконечная дорога убегает лентой вдаль"
2). У Тютчева лес безлюден, присутствие человека не ощущается, и лес также "не мертвец и не живой".
У Есенина с самого начала заявлено присутствие лирического героя: "Еду. Тихо". А последняя строфа подводит итог, усиливая : "Скачет конь, простору много". Т.е. мы видим лесную дорогу через восприятие ездока. И поэтому его встреча со сказкой мне кажется более убедительной.
3). У Тютчева заснеженный лес воспринимается как данность: ничто в лесу, кроме вспышки той же самой ослепительной красоты под скользнувшим лучом не происходит. Кажется, что и время застыло, заколдовано, остановилось. "В нем ничто не затрепещет".
У Есенина стихотворение названо "Пороша". Т.е.речь идет о первом выпавшем снеге, на котором хорошо видны отпечатки. И мы как раз присутствуем при этом процессе: "Валит снег и стелет шаль."
4). Хотя у Федора Ивановича Тютчева лес  одушевлен, но он спит: "Неподвижною, немою,чудной жизнью он блестит".
А лес Сергея Александровича Есенина полон жизни и звуков. Слышен звон копыт, перебранка ворон, стук дятла. Любопытная сосна в снежной косынке, точно старушка с клюкой, стоит у дороги, разглядывая путников.
5). Стихотворение Тютчева написано более высоким стилем, чувствуется тщательный подбор слов, желание передать торжественность, богатство и роскошь русской природы. Изысканная метафора для заснеженного леса: "весь опутан, весь окован легкой цепью пуховой". Архаизмы: "мещет" вместо "бросает", "мечет" и "заблещет" вместо "заблестит" придают описанию оттенок извечности и незыблемости восприятия родного пейзажа для русского человека.
В стихотворении Сергея Есенина слышится просторечный говор: ударение на первом слоге в слове "долбит"; частое употребление звука "я" в глаголах: повязалася, оперлася;  несколько приставок: понагнулась. Это создает ощущение органичного единства человека с описываемыми поэтом образами. Он их не выдумывает, он живет с ними, в гармонии с природой. 
     Эти стихотворения раскрывают красоту зимнего леса, каждое по-своему. Но они оба интересные и красивые. Хочется поблагодарить их авторов за то, что они заставляют читателя оглядеться, посмотреть вокруг и самому тоже увидеть волшебство, подобное описанному.