Твір "митькозавр з васюківки" змушує нас замислитись над тим

Кожний школяр на протязі усього навчального року тільки тим і живе, що з нетерпінням очікує літні канікули, прекрасний час, коли не треба робити уроків і ходити до школи, а можна цілий день гуляти, їсти морозиво, купатися і отримувати задоволення від відпочинку на природі. Саме літо, найулюбленішу пору року усіх школярів, зобразив у своїй повісті «Митькозавр із Юрківки або Химера лісового озера» відомий український письменник Ярослав Стельмах. Це мій улюблений твір і я з задоволенням прочитала його кілька разів.

Героями цього твору є два шкільних друга Митько і Сергій. Після закінчення навчального року хлопці отримують завдання вчительки ботаніки зібрати колекцію комах. Скориставшись цим приводом, винахідливі товариші вмовили своїх батьків відпустити їх на канікули до села, де жила бабуся Митька. Батьки погодились не одразу, бо добре знали, якою вибуховою силою володіють приятелі разом. Та вагомими аргументами в бік відпочинку у селі стало завдання вчительки та двійки за незібрану колекцію.

На початку свого перебування у селі Митько та Сергій не дуже прагнуть збирати різноманітних комах, а намагаються увесь час присвятити лише забавкам, як це й повинні робити майбутні шестикласники, які старанно працювали увесь навчальний рік.

Ще по дорозі до бабусі друзі зустрічають старшокласника Васька на велосипеді, якого дуже розсмішили озброєні сачками хлопці. Побачивши приятелів, від нічого робити, Васько одразу вирішує пожартувати над хлопцями і спробувати їх налякати. Зустрівши Митька і Сергія на березі лісового озера, неподалік від якого їх оселила бабуся, Васько, здатний на незвичайні вигадки, розповідає хлопцям про страшну химеру, яка давно живе у цьому озері. І хоча оповідь старшокласника була досить підозрілою і мало правдоподібною, вона зацікавлює шукачів пригод Митька та Сергія. Тому, не вагаючись, друзі вирішують заночувати біля озера і з’ясувати, чи дійсно в ньому ховається невідоме чудовисько. Саме з цього моменту і починаються незвичайні пригоди хлопців, які відкривають справжнє полювання на химеру лісового озера.

Нелестно хочется сказать о поступке Яшки. Когда Володя упал в воду, Яшка закричал: "Дурак! Яшка сказал это, злобно и страдальчески искривив лицо. Когда Володя уже захлёбывался в воде, Яшка не бросился сразу Вове на а выскочил на луг и кинулся к деревне. Но всё же он остановился и бросился Володю. Когда он тянул Володю к себе из воды, тогда он понял, что ему тяжело, что Володя утопит его, что пришла его семерть и ударил Володю ногой в живот.  

Когда Яшка выбрался на берег, он только тогда подумал о том, что утопил Володю. Но всё же Яшка осознал свой поступок и Володю. Даже оказал ему первую

Этот рассказ учит нас к тому, чтобы мы никогда не бросали своих друзей в беде.

Объяснение:

В многообразном литературном наследии Д. Хармса проза занимает существенное место. Подобно поэзии и драматургии писателя, она отличается лаконичностью и фрагментарностью формы, сквозными образами и мотивами, свидетельствует об органичности творческого развития поэта и выявлению как «направленности» этого развития, так и специфических свойств его художественной системы. В конце 1990-х -начале 2000-х годов появляется целый ряд работ о Хармсе - это монографии Ж.-Ф. Жаккара 1, М. Ямпольского 2, Д.В. Токарева 3, статьи А. Александрова, В. Воронина, А. Герасимовой, В. Глоцера, В. Сажина4 и др. Однако, несмотря на интерес к творчеству писателя, исследование жанровой природы и художественной специфики его прозаических произведений по-прежнему актуально.

Суть работы литератора, по словам Хармса, заключается в «регистрации мира». В трактате «Сабля» он пишет: «Работа начинается с отыскания своего качества», которое может быть названо оружием, и таким оружием является сабля. «Сабли были у: Гете, Блейка, Ломоносова, Гоголя, Пруткова и Хлебникова. Получив саблю, можно приступать к делу и регистрировать мир»5. Сабля - это оружие, которое победить «нашествие смыслов». Творческий процесс, непосредственно связанный с реальностью, описывается автором следующим образом: «...И все существующее вне нас и разграниченное снами и всем остальным, отличным от нас и его (того, о чем мы в данный момент говорим мы называем предметом». Его Хармс выделяет в «самостоятельный мир». «Самостоятельно существующие предметы уже не связаны законами логических рядов и скачут в куда хотят, как и мы. Следуя за предметами, скачут и слова существительного вида. Существительные слова рождают глаголы и даруют глаголам

Объяснение: