Краткое сообщение о паметнике букве ё

Идея установить памятник букве ё в Ульяновске возникла в 1997 году, когда ульяновские историки провели празднование 200-летия появления литеры «ё» в печати. В 2001 году город провёл конкурс на лучший проект памятника, с тем, чтобы установить его в честь 205-летия применения буквы. Победителем конкурса стал один из инициаторов установки памятника — ульяновский художник Александр Зинин..Его проект представлял собой гранитную стелу со вдавленной буквой ё в виде увеличенной копии литеры, впервые напечатанной на странице 166 в слове «слёзы» в альманахе «Аонида» в 1797 году. Открытие памятника было приурочено к 160-летию установки в Симбирске памятника Н. М. Карамзину — издателю альманаха «Аонида».

Памятник был открыт 4 сентября 2005 года на бульваре «Венец» около областной научной библиотеки. К назначенному времени художник не получил заказанный красный гранит, и пришлось выполнить памятник из чёрного гранита.

3 ноября 2005 года памятник был изготовлен и занял своё место в соответствии с первоначальным замыслом. Треугольную призму изготовил ульяновский филиал «Военно-Мемориальной Компании». Высота памятника 2,05 метра. Масса — более трёх тонн.

Пропоную охарактеризувати образи Вітьки Горобця , Федька Котигорошка, Галі Козачок у такий б:

           Вітька – головний герой твору, що у свої неповні чотирнадцять років закохався у свою односельчанку Галю. «Вітька – високий, худий, з рідким білявим чубчиком – не міг і хвилини спокійно всидіти на місці. Запальний і рвучкий». В образі цього хлопця вбачаємо такі риси, як рішучість, наполегливість та доброта. Вітька цілеспрямовано йде до своєї мети, віддано бореться за своє щастя. Окрім цього він є чудовим та вірним другом.

           Федько Котигорошко – дванадцятирічний друг Вітьки. Це «маленький товстий і флегматичний» хлопець, що мав прізвисько Жучок через свою смагляволицість. Хлопець був чудовий та навіть романтичний, адже саме він запропонував Вітькові освідчитись Галі серенадою. Він ще ніколи не закохувався, але був начитаною людиною, тому чимало читав про кохання: «Федько вибирав книги на свій смак і ковтав їх десятками.  Міг терпляче лежати на одному боці цілий день і ще терплячіше читати семисотсторінковий роман». Окрім цього він був гарним другом, всіляко підтримував Вітьку у різних ситуаціях і прагнув завжди бути поряд: «Тільки носа не вішай. Он дід Свирид каже, що двічі не вмирати, а раз – не минувати».

           Галя – гарна та приваблива дівчина, «тоненька немов вирізьблена», «в неї гарні чорні очі-оченята, такі жваві, й такі привабливі, і такі бездонні, що прямо диво дивне». Недарма у неї закоїхався Вітька: «Ех, Вітько, Вітько, гаряча твоя голова!.. І треба ж було тобі отак відчайдушно закохатися у Гальку Козачок!». Галя – дівчина смілива та відважна, «в свисті Галька могла заткнути за пояс будь-якого чаплівського хлопця!». Улітку підпрацьовує листоношею. Саме у цьому образі уособлюється ідеал української дівчини.

Детальніше - на -

За окном май. Майский день наполнен нежным солнечным теплом. И так не хочется сидеть за уроками. А хочется убежать к теплому ветерку, к пьянящему запаху цветущей черемухи, к душистым гроздьям сирени. Весь город заполнен яркими  цветами: тюльпаны, нарциссы, ирисы. Все лужайки заняты вездесущими одуванчиками. А как красивы, как пахнут нежные ландыши. Невозможно отвести восхищенных глаз от каштанов, украшенных грациозными свечками цветов. 

Расцвела не только природа, но и люди. В каждом дворе лавочки заняты бабушками и дедушками, что нежатся под майским солнышком. Весело носится неугомонная детвора: на роликах, велосипедах, самокатах. Радуются люди майскому дню