Объясни как ты понимаешь смысл предложения: "а я уж одна проживу ни при чём ку-"

Я хорошо про живу и без тебя

Мазепа Байрона

Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.

Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.

Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".

Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями. Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.

У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.

Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.

У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.

Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.

Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".

Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.

І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.

Мазепа Пушкіна

Історію завжди пишуть переможці, вони ставлять пам'ятники й карбують меморіальні дошки. Натомість подоланим ніколи не дозволяють розповідати про їхнє минуле.

Тож і про гетьмана Мазепу ми впродовж кількох століть знали лише з російської подачі.

Після збройної поразки гетьмана було затавровано як найпідлішого зрадника та відлучено од церкви. Анафеми Мазепі звучали у тих самих храмах, які він же, щедрий меценат, і збудував, пожертвувавши власні кошти.

Найбільше для паплюження Мазепи зробив, звичайно ж, Олександр Пушкін, видатний російський поет і не менш, може, славний звитяжець у тодішній імперській "гібридній" війні.

Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій). Поема Байрона йому не сподобалася, нарікав на те, що в ній годі шукати правди про події. І взявся потому сам старанно фальсифікувати біографію Мазепи.

Пушкін у "Полтаві" також звертається до любовної історії, цього разу іншої, реальної. Це сюжет про кохання юної Мотрі Кочубеївни та літнього вже гетьмана.

Автор поеми змінює дати, вигадує події, що суперечать задокументованим, перекручує відомі факти.

Усе задля того, аби представити українського державця пекельним злочинцем і переступником. Він-бо "зрадив" російського суверена, - того самого, який порушив підписані угоди й ґвалтовно позбавив Україну гарантованих ними свобод.

Мазепа ще нібито й збезчестив свою хрещеницю Мотрю: якби це було правдою, - гріх дійсно непрощенний.

Вірнопідданий російський поет натомість підносить Кочубея: згадаємо знамениті рядки про доправлений з Полтави в Петербург "донос" на гетьмана. Свого часу Михайло Драгоманов любив при нагоді нагадувати, що "Полтава" - єдиний у європейській літературі твір, де уславлено донос і наклепництво.

Объяснение:

Пьеса "Вишневый сад" написана Чеховым в 1904 г. – на последнем году жизни писателя. Она была воспринята читателем, как творческое завещание талантливого сатирика и

даматурга. Одной из главных тем этой пьесы является тема будущего России, связанная в

ней с образами Пети Трофимова и Ани – дочери Раневской. Освещая эту тему, Чехов

одновременно поднимает в пьесе ряд других проблем, характерных для всей русской

литературы в целом. Это проблемы отцов и детей, человека-деятеля, любви и страданий.

Все эти проблемы переплетаются в содержании "Вишневого сада", которое заключается в прощании новой, молодой России со своим в устремленности ее к завтрашнему Я, светлому дню. Образ России воплотился в самом названии пьесы "Вишневый сад". "Вся Россия - наш сад," - говорит Чехов устами своего героя. И, действительно, вишневый сад для Раневской и ее брата Гаева -это родовое гнездо, символ молодости, благополучия и былой изящной жизни. Хозяева сада любят его, хотя и не умеют сохранить или Раневская со слезами и нежностью говорит о своем поместье: "..л люблю этот дом, без

вишневого сада я не понимаю своей жизни, и если уж так нужно продавать, то продавайте и меня вместе с садом...". Но для Раневской и Гаева вишневый сад - символ Другой герой - деятельный Лопахин смотрит на сад только с практической стороны. Он видит в нем возможность получить большой доход, и с методами в этом не церемонится. Ермолай Лопахин, новый купец-промышленник, символизирующий собой настоящее России, ее переход на капиталистические рельсы развития. Будущее процветание России Чехов связывает с молодым поколением, представленным в пьесе Петей Трофимовым и Аней. Именно им предстоит строить новую Россию, сажать новые вишневые сады. Петя Трофимов – сын аптекаря, разночинец, честным трудом пробивающий себе дорогу в жизнь. Он беден и знаком с тяжелой жизнью народа. Когда бывает зима, Петя встревожен, часто голоден, потому что ему приходится жить в дворянской усадьбе, хозяев которой он осуждает за бездействие и паразитизм. Он верит, что только непрерывным трудом можно изменить угнетенное положение народа и достичь светлого будущего своей страны. Трофимов умен, горд и честен в свою помыслах. Он живет верой в прекрасное будущее России и с восторгом делится этой верой с окружающими: "Вперед! Не отставайте, друзья!". Его речь светла, убедительна, полна патриотизма. Иногда, конечно, Трофимов бывает неправ или излишне категоричен, как это свойственно молодости. Однажды он заявляет Раневской: "Мы выше любви!". Такие случайности в его поведении позволяют старшему поколению считать его недотепой или "облезлым барином", как назвала его Варя. Но светлая и искренняя вера в счастливое будущее своей Родины, его энергия и готовность действовать вызывают симпатию у читателей и доверие у Ани - дочери Раневской. Аня - молодая, образованная девушка. Ее душа отличается непосредственностью и красотою чувств. Она совсем по-детски может радоваться развлекательному полету на воздушном шаре, и в то же время она, в отличие от матери, проявляет интерес и заботу о хозяйственных делах в усадьбе. Трофимов сумел разбудить в душе Ани красивую мечту о новой прекрасной жизни. Девушка хочет порвать со скучным и бесполезным своим прежним существованием, Она решает сдать экзамен за курс гимназии и начать новую деятельную жизнь, принося реальную пользу Родине и людям.

Такие горячие движения души и благородные порывы сближают между собой эти два образа. Они символизируют надежду и лучшее будущее. Именно с их жизнью связываем Чехов будущее России, именно им в уста вкладывает он свои собственные мысли. Несмотря на то, что имение продано, и в саду уже стучат топоры, автор верит, ' что придут новые люди и посадят новые сады, "прекраснее которых нет ничего на свете".

"Вишневый сад" - великое создание Чехова, поставившего комедию в один ряд с драмой и

трагедией, поднявшего ее на недосягаемую высоту.