Погляд а. азімова на освіту майбутнього

Освіта - справді істотна проблема. Зараз здобувається стільки знань, що пересічна людина не має змоги опанувати їх. Отже, перед людством небезпека перевиробництва знань.
Але ідея, яку розглядає письменник, навіює жах. Виходить, що дитину, як цеберко, наповнюють розчином знань. Нехай так. Нехай це були б базові знання на зразок таблиці множення. Але їй в голову вкладають повний і незмінний блок знань з якоїсь там галузі і жодним звуком не натякають на можливість поповнювати чи змінювати цей обсяг.
Світ, змальований Азімовим, є тоталітарним, держава контролює навіть вибір фаху, майбутнє, розвиток особистості. Прикметник "дипломований" - для дурнів, які вважають себе вільними їхати куди їм заманеться, хоч і знають, що ніколи не матимуть для цього грошей. Велика воля!
Скажете, це через те, що не всі люди мають здібності. Нехай так. Але ж і геніальний Джордж під постійним наглядом Служби Безпеки, її секретний агент вдень і вночі поруч, її агенти супроводжують Джорджа-втікача повсюди.
Ні, погане майбутнє! Погана система освіти та виховання, створена для зомбування людей. Та найбільшої трагедії Азімов не показав: то трагедія Хейлі Омейні та подібних. Вони знають, що вони не здатні. Вони бачать геніїв. Що відчувають вони через це?
Ні, людина має право на помилку у виборі життєвого шляху. Тоді вона знатиме, що обрала хибний шлях, але може спробувати ще, доки живе. Ніхто не має право відібрати в мене мій вибір, з восьми років виголосивши мою приналежність до людей якогось ґатунку

Человек стареет не только телом, но и душой. И в шестьдесят, и в семьдесят можно сохранить молодость души, поражать людей своим желанием жить, умением радоваться даже мелочам. Вспомним, как искренни и любопытны маленькие дети. Их может поразить абсолютно все. Старея душой, человек перестает удивляться, он то и дело ворчит и возмущается. У него больше нет желаний и планов на жизнь. Морщины на лице - это не признак старости. Даже в глубоко зрелом возрасте в глазах может искриться задорный огонь, а душа наполняться счастьем.

Человек стареет не тогда, когда он доживает до старости, а когда он перестает быть ребенком.

⇒ Человек стареет не только телом, но и душой. И в шестьдесят, и в семьдесят можно сохранить молодость души, поражать людей своим желанием жить, умением радоваться даже мелочам. Вспомним, как искренни и любопытны маленькие дети. Их может поразить абсолютно все. Старея душой, человек перестает удивляться, он то и дело ворчит и возмущается. У него больше нет желаний и планов на жизнь. Морщины на лице - это не признак старости. Даже в глубоко зрелом возрасте в глазах может искриться задорный огонь, а душа наполняться счастьем.