Потрібен жіночий монолог с п'єси, але щоб він був не зі шкільної програми, і

Марко Кропивницький
"Доки сонце зійде, роса очі виїсть"
Цитата:О к с а н а. (не слуха її). Ви тоді казали, пані, що ви й самі не з високого коліна; що ваш отець був простий міщанин і вас вчив на мідні гроші. Чого ж тепер ви так пишаєтесь? Одначе... що ж це таке я плещу? Чи воно ж до речі? Я не ти зовсім хотіла сказати... (Подумала). Що ж таке я хотіла? Хіба те, що ваш син любив мене, що вашого сина і я любила... 

Минулося? Справді минулося? А я наважилась було у однім слові вимовити перед вами усю мою душу, усю мою печаль... Хотіла сказати таке слово, у котрім ви побачили б, як у дзеркалі, всі мої муки, всі рани мого серця!..
«Мертвого з гроба не вертають...» І ви так спокійно і тоді б сказали цю
приказку, коли б побачили у труні свого єдиного сина?.. А я вже лежу у труні! А моє серце — його серце, моя душа — його душа, моє життя — його життя. Він помер
задля мене, і я вже наполовину мертва!.. І все ж таки ані іскорки жалю у ваших
очах?.. Пані!.. Я кохала вашого сина!.. У його коханні я кохала увесь мир божий.
Він був моєю думкою, моєю молитвою, моїм світом. Одняли його у мене!.. Одняли не
душогуби, а люди з янгольською душею!.. Ох, страшно ж мені, страшно!.. Серце
моє, чи є ти в грудях, чи нема? Я не чую тебе!.. 
Жаль?.. Вам жаль мене?.. Ха-ха-ха! Не треба, не треба мені вашого
жалю! Ні, ні, я вас зоби-дила, я вас зневажила... Простіть мене!.. Я сама не
знаю, що кажу... Скажіть, промовте ще раз: «Мені жаль тебе!» Ха-ха-ха! «Мені
жаль тебе!» Вмирай, серце!.. Сліпніть, очі!.. Глухніть, мої вуха! Це не материна
мова!..

Чим був цікавий для мене роман Р.Л. Стівенсона «Острів скарбів»

Можна з упевненістю говорити, що кожен літературний твір, роман є цікавим з якихось певних і неповторних причин. У кожної людини є улюблені книги, в цьому немає нічого дивного. Втім, слід розуміти, що, крім особистих вподобань, окремо можна виділити класичні твори, які подобаються практично всім без винятку. Одним з таких творів є роман Стівенсона «Острів скарбів». Мені, як і багатьом іншим людям, цей роман надзвичайно сподобався і запам’ятався. Насамперед тому, що він вкрай цікавий і переповнений безліччю дуже цікавих подій. Що ж стало настільки цікавим особисто для мене?

По-перше, такий непідробний інтерес викликав сам сюжет роману. Він вкрай непередбачуваний. Від самого початку і до кінця автор дивує читачів дивовижними і ніким не прогнозованими подіями. На самому початку ми бачимо безліч цікавих образів, роман чіпляє вже з перших рядків, коли розповідається про загадкову історію Біллі Бонса. Потім, вже в розвиток роману, нам разом з героями твору належить відправитися в справжнісіньку дивовижну подорож, а саме – за скарбами на острів.

По ходу мандрівки стає зрозуміло, що екіпаж корабля, який здавався єдиним, насправді не такий однозначний – одна з його частин хоче зрадити і обдурити іншу. Відповідно, в певний момент розгорається конфлікт, стежити за яким теж надзвичайно цікаво. По мірі розвитку роману події змінюються дуже швидко, неможливо передбачити, що ж буде далі. І ось, вже в кінці, коли здається, що позитивні герої програють і загинуть, все знову перевертається з голови на ноги, і позитивні герої все-таки перемагають. Це мені теж дуже сподобалося, бо стало зайвим підтвердженням того, що справедливість, як не крути, а все ж рано чи пізно торжествує.

Цей роман став цікавим для мене завдяки безлічі своїх особливостей і характеристик. Але, думаю, найцікавіше в ньому – це та захопливість, з якою автор передавав події. Роман просто не дає від себе відірватися. Як тільки ти починаєш думати, що все далі за сюжетом ясно і зрозуміло, він дає тобі новий виток розвитку, який робить все набагато цікавішим і захоплює читача дужче. Я дуже радий, що мені вдалося прочитати цей роман. Він став для мене напрочуд цікавим і захоплюючим. Крім того, мені вдалося дізнатися багато нового з того історичного часу, який він описував. На закінчення я можу сказати, що цей твір став одним з моїх улюблених.

как-то летом Пошли мы с Сашкой гулять направились в соседнюю деревню был злой долго мы мы ходили по деревне и уже захотели не только пить Но и есть вдруг мы увидели большое дерево с румяными яблочками Давай взорвем их и следим предложил я другу давай сразу же согласился с Алика но калитка сада была закрыта на замок а дерево росло за высоким и колючим забором начали мы лезть через забор но и зацепиться Не за что было а запрыгнуть не получалось обошли мы заборы поняли что нам его точно не перелей Стоим мы думаем о том как всё-таки сорвать хотя бы уже два яблока в этот момент выходит из дома хозяйкой шутливо спрашивает Ну что ребята видит Око Да зуб неймёт мы испугались и бросились бежать прочь Однако хозяйка оказалась добрый сердечной женщина она окликнула нас и сказала идите сюда не бойтесь я вас угощу яблоками и калитка открыл