Составить сравнительную характеристику калашникова, кирибеевича, ивана грозного по

Кирибеевич — опричник, ревностный слуга Ивана Грозного. Опричники (кромешники) — дружина, во главе которой стояли Малюта Скуратов, Алексей Басманов и другие любимцы Ивана IV. От опричников требовалось “не знать ни отца, ни матери, знать единственного государя”, доносить на изменников, “не дружиться с земскими” (то есть со всеми, не записанными в опричнину) . За это Грозный наделял их властью, жаловал им собственность сосланных дворян. Н. М. Карамзин в «Истории государства Российского» пишет: “Скоро увидели, что Иоанн предаёт всю Россию в жертву своим опричным: они были всегда правы в судах, а на них не было ни суда, ни управы. Опричник, или кромешник, — так стали называть их, как бы извергов тьмы кромешной, — мог безопасно теснить, грабить соседа и в случае жалобы брал с него пеню за бесчестье <...> Затейливый ум Иоаннов изобрёл достойный символ для своих ревностных слуг: они ездили всегда с собачьими головами и мётлами, привязанными к сёдлам, в ознаменование того, что грызут лиходеев царских и метут Россию! ”

К этой дружине и принадлежит Кирибеевич — верный опричник, “лукавый раб”. Рабство Кирибеевича — в его безусловном подчинении царскому закону, над которым он не признаёт ни совести, ни чести. Он не стыдится раскрыть на скоморошьем пиру свою “думу крепкую”, обнажить душу перед толпой. Выходя на бой, он кланяется только царю — не поминая ни Бога, ни народа. Для него бой — потеха в царскую угоду: “Лишь потешу царя нашего, батюшку”. Но это не мешает Кирибеевичу лукавить перед царём: на пиру он скрывает от Иоанна, что Алёна Дмитриевна замужем, и заручается его поддержкой.

Отличительная черта натуры Кирибеевича — желание покрасоваться, “нарядом похвастаться”, “показать удальство своё”. Рабская натура, угодничество Кирибеевича порождают в нём желание властвовать, ни в чём не знать отказа. Алёну Дмитриевну он выбирает не только за красоту: его уязвляет её независимость, безразличие к нему, “царскому опричнику”:

Любов... Часто ми потрапляємо у її тенета. Та не завжди це почуття взаємне.
Правда ж бувало таке, що побачив людину і все навколо завмерло, і є лише ти і вона. Ось це і прийнято вважати коханням з першого погляду. Та чи завжди це  любов? Переважно це фізіологічний потяг до людини. Ну і справді ну як можна говорити про кохання з першого погляду якщо ви уявлення не маєте, що це за людина, який у неї характер, звички, вподобання. Вам сподобалася зовнішність, проте не людина, і це дуже печально. Хоча іноді все співпадає і це цілком нормально і я б навіть сказала чудово!
у кожної людини своя відповідь на це питання - одні вірять, інші - ні.
Існує легенда із платонівського "Бенкету": боги покарали людей за норовливість розділивши їх на половинки. Відтоді вони ходять неприкаяні по світу з надією зустріти свою половину, та коли зустрінуться вже не розлучаються до віку. Ось це і є та любов з першого погляду перед якою встояти неможливо. це рідкісний дар для щасливчиків. Та чи можна зрозуміти що ти закохався(лась)?
Довірься своїм почуття. Коли у тебе зводить ноги від його голосу, коли завмирає серце при погляді, коли "метелики у животі" танцюють вальс при доторку, коли не уявляєш години, дня без неї(нього), коли душа прагне бути з ним(нею) завжди, кожну хвилину життя. Ось це любов.
На завершення хочу сказати таке :«Коханню з першого погляду можна довіряти приблизно так само, як діагнозу з першого дотику руки». Джордж Бернард Шоу. 

друзями я вважаю лише дві людини. Хоч я маю і багатьох знайомих, але час і складні ситуації до мені зрозуміти: де дійсно ті люди, які не покинуть у скруті і щиро зможуть порадіти моїм успіхам і досягненням, а де ті, що приятелюють заради власної вигоди або за великої кількості вільного часу. На мою думку, справжній друзі – це ті люди, на яких завжди можно розраховуати. Вони є справжньою опорою в житті. І найголовніше, у дружбі не можна забувати, що якщо ти хочеш мати справжнього друга на все життя, то ти маєш ставитись до нього з повагою, чесністю, добротою і розумінням