Твір мініатюра билина в житті читача 21 століття

Гріх — помилка, яку допускає людина у процесі своєї життєдіяльності, відступ від істини, поганий людський вчинок,який часто призводить до жахливих наслідків.кожна людина в своєму житті робить помилки від самого народження, кожна людина грішна. Безгрішних людей не існує і, щоб здобути душевний спокій, людям треба визнати цей факт. Кожна людина у своєму житті робить помилки, але далеко не всі їх визнають і за можливостю виправляють. Завдання людини — триматися шляху істини і життя, попри всі негаразди.Із самого початку юний і чистий Доріан Грей опинився між двома протилежними ідеями: «чистого мистецтва» художника Безіла та вченням лорда Генрі, який бачив мистецтво в самому собі. Але, на жаль, «митець власної душі» та «митець власного життя» не помічали душ інших людей, вони прогледіли й душу юного красеня. Учень заперечив теорії своїх наставників і як наслідок — у пізнанні життя став злочинцем, а для себе — власним душогубцем.Урешті-решт сам герой зрозумів, до чого доводить нехтування мораллю: «Смерть власної душі в живім тілі». Руйнівні сили, які впустив у свою душу Доріан Грей, знищили і його тіло. Тож коли він кинувся з ножем на портрет, то убив самого себе.У романі багато блискучих парадоксів: «Доброго впливу взагалі не існує», «Сумління — це страх», «Життя — це лише нервові волокна і клітини мозку» тощо. Але в порівнянні зі страшними змінами, що сталися на портреті, вони втрачають свою привабливість і стають марними. О. Уайльд, почавши із заперечення моралі в мистецтві, закінчив запереченням її заперечення. І в цьому теж полягає парадокс письменника. Він дійшов висновку про те, що саме мистецтво є найвищим людським сумлінням, непідкупним і незнищенним. Доріан покараний лише тоді, коли піднімає руку на прекрасне — на витвір мистецтва. Відомо, що мистецтво як втілення прекрасного є вічним, тому й гине герой, вчинки якого є аморальними й страшними.Фінал роману досить символічний. Портрет стає суворим суддею вчинків Дорі- ана Грея. Подальші зміни такі значні та страшні, що Грей більше не може бачити свій портрет і намагається позбавитися його. Та виявляється, що він знищує не власне зображення, а себе самого.Після смерті героя портрет знову став таким, як раніше, він неначе «відродився». Це є прекрасним свідченням того, що справжня краса існує поза теоріями. Тому портрет — один із головних персонажів роману. Він є магічним дзеркалом, що висвітлює сутність буття. Портрет, наче рентген, показав хворобу, знищив її та засяяв новими фарбами.О. Уайльд колись сказав: «Кожна людина бачить свої гріхи в Доріанових» ,тож ми можемо тільки вчитися на помилках героя,відчувати те що він,думати про наслідки та залишати в собі ті переживання героя,щоб надалі рости духовно та збагачуватися ,а не морально розкладатись

Я считаю,что современная книга отличается от старой,многим. Например запахом,вы когда-нибудь вдыхали аромат старой книги? Это нереально чувство,чувство неизведанного. Запах чернил старой печатной машинки,не заменит новой техники. Современные книги бывают разными:электронными например. Я думаю,что это конечно же удобно,просто вбить в поиске название книги,и готово! Но никогда нельзя забывать дорогу в библиотеку. Ведь именно там нам открывается мир чего-то волшебного,окруженного невероятными запахами старых книг

   В «Дубровском» крепостники-помещики, продажные чиновники были изображены Пушкиным с реалистической точностью и конкретностью. Жестокий самодур Троекуров, внешне культурный князь Верейский даны на широком социально-бытовом фоне, что подчеркивало их типичность. Зато с неизменным и несомненным сочувствием нарисованы Пушкиным образы крестьян, в частности кузнец Архип с риском для жизни кошку после того, как он же поджег избу с находившимися там судейскими чиновниками. Крестьяне у Пушкина оказались более жизненно и психологически достоверными, чем их предводитель Владимир Дубровский, образ которого был создан в соответствии с традициями романтического искусства. 
   По существу, у Дубровского нет ничего общего с крестьянами. Он горит желанием отомстить Троекурову за личную обиду. Бунт же крестьян носит социальный характер. И закономерно, что как только восстание подавлено, Дубровский покидает своих крестьян. Очевидно, дальнейшие личные приключения Дубровского (они были намечены в сохранившихся планах) Пушкина уже не очень интересовали. Художественная структура романа получилась неоднородной: реалистическое изображение русской жизни с массой колоритных бытовых подробностей не сочеталось с традиционным образом «благородного разбойника», с которым были связаны всякого рода романтические приключения. Возможно, это ощущал и сам Пушкин, оставив роман незаконченным. К тому же в это время у него созревал другой замысел, возникший еще до начала работы над «Дубровским». Речь идет о «Капитанской дочке», связанной с «Дубровским» единством замысла: крестьянское восстание и место в нем дворянина.